Головна сторінка > vghj

vghj

12.12.2015 16:56

1.Що таке «гранулярний тип» кори головного мозку? Які шари найкраще виражені в ньому? Яке їх функціональне значення?
    «Гранулярний тип» кори головного мозку—це шари кори, до яких входять клітини пірамідної форми,розміри яких поступово зростають.
В ньому найкраще виражені пірамідний та гангліонарний шари.
Їхнє функціональне значення полягає у тому, що їхні аксони формують мієлінові нервові волокна,що йдуть у білу речовину;утворені руховими нейронами,які передають нервовий імпульс від мозку до органа.

    2.Що таке «агранулярний тип» кори головного мозку? Які шари найкраще виражені в ньому? Яке їх функціональне значення.
     «Агранулярний тип»кори головного мозку – це шари кори,до яких входять дрібні клітини,полігональної або зірчастої форми.
В ньому найкраще виражені внутрішній та зовнішній зернистий шари.
Їхнє функціональне значення полягає у тому,що ці шари утворені чутливими нейронами,які сприймають та передають збудження від рецепторів до інших нейронів.

    3. Назвіть органи центральної нервової системи. Дайте характеристику сірої та білої речовини головного мозку.
До центральної нервової системи належить спинний та головний мозок.
Білу речовину утворюють відростки нейроцитів мозку,провідні шляхи. В головному мозку біла речовина знаходиться всередині і оточена сірою речовиною.
Сіру речовину утворюють скупчення тіл нейроцитів,які формують ядра.

     4.Назвіть органи центральної нервової системи.Дайте характеристику сірої та білої речовини спинного мозку.
До центральної нервової системи належить спинний та головний мозок.
Білу речовину утворюють відростки нейроцитів мозку,провідні шляхи. У спинному мозку біла речовина знаходиться ззовні від сірої і макроскопічно розрізняють передні канатики , бокові канатики і задні канатики.
Сіру речовину утворюють скупчення тіл нейроцитів,які формують ядра.
У спинному мозку
сіра речовина знаходиться в центрі і має метеликоподібну форму з передніми і задніми рогами. В грудному і поперековому відділах можна виділити ще і бокові роги, де залягають корінці симпатичної нервової системи. Сіра речовина у спинному мозку повністю оточена білою речовиною.

    5. Охарактеризуйте сіру речовину спинного мозку. Назвіть ядра та вкажіть їх клітинний склад.
У спинному мозку сіра речовина знаходиться в центрі і має метеликоподібну форму з передніми і задніми рогами. В грудному і поперековому відділах можна виділити ще і бокові роги, де залягають корінці симпатичної нервової системи. Сіра речовина у спинному мозку повністю оточена білою речовиною.
Ядра спинного мозку:вентролатеральні,дорсомедіальні,та центральні пари ядер,які утворені мультиполярними нейроцитами.Грудні ядра утворені вставними клітинами.Латеральне проміжне ядро,яке утворене асоціативними клітинами симпатичної рефлекторної дуги.

    6.Назвіть оболонки головного мозку та вкажіть їх тканинний склад.
Головний мозок утворений трьома оболонками:
   -м’якою мозковою,яка утворена пухкою сполучною тканиною;
   -павутинною,яка утворена пухкою сполучною тканиною і відокремлена від м’якої оболонки сіткою колагенових і еластичних волокон;
   -твердою мозковою оболонкою,яка утворена щільною сполучною тканиною,багатою еластичними волокнами.

    7.Назвіть оболонки спинного мозку та вкажіть їх тканинний склад.
Спинний мозок утворений трьома оболонками:
    - м’якою мозковою,яка утворена пухкою сполучною тканиною;
    -павутинною,яка утворена пухкою сполучною тканиною і відокремлена від м’якої оболонки сіткою колагенових і еластичних волокон;
    -твердою мозковою оболонкою,яка утворена щільною сполучною тканиною,багатою еластичними волокнами.

    8.Чим утворений та заповнений спинномозковий канал.Функція ліквора.
Спинномозковий канал утворений бічними відростками хребців,а заповнений спинномозковою рідиною—ліквором.
Ліквор відіграє роль гідравлічного амортизатора для органів центральної нервової системи,а також забезпечує їх імунний захист. Він продукується судинними сплетеннями шлуночків мозку.

Що таке цитоархітектоніка? Назвіть шари кори мозочка.
Цитоархітектоніка – це клітинна будова кори головного мозку
Під цитоархітектонікою розуміють топографію та взаємне розміщення клітин, що утворюють шари та будову цих шарів.

Кора мозочка має трьохшарову структуру: зовнішній шар - молекулярний, проміжний - гангліозний і внутрішній – гранулярний (зернистий).

Що таке цитоархітектоніка? Назвіть шари кори великих півкуль.
Цитоархітектоніка – це клітинна будова кори головного мозку
Під цитоархітектонікою розуміють топографію та взаємне розміщення клітин, що утворюють шари та будову цихшарів.
1 - молекулярний

2 - зовнішній зернистий

     3-зовнішній-пірамідний
      4-Внутрішній-зернистий
      5- - внутрішній пірамідний Гігантські пірамідні клітини Беца
    6-Поліморфний

11. Що таке мієлоархітектоніка? Назвіть волокна півкуль головного мозку.

В корі великих півкуль є тангенціально розташовані пучки нервових волокон – смужка молекулярного шару (проходить біля поверхні кори), смужка зовнішнього зернистого шару (між молекулярним і зовнішнім зернистим шаром), смужка внутрішнього зернистого шару (між внутрішнім зернистим і гангліонарним), смужка гангліо-нарного шару (між гангліонарним і поліморфноклітинним). Таке упорядковане пошарове розміщення тангенціальних пучків нервових волокон (смужок) у межах кори великих півкуль має назву мієлоархітектоніка.

12. Опишіть план будови спинномозкового вузла. Яким типом нейронів він утворений?

Спинномозковий вузол (ganglion sensorium, ganglion spinaie) - скупчення нервових клітин біля місця злиття заднього корінця спинного мозку з переднім. У спинномозковому вузлі розміщені перикаріони перших (чутливих, аферентних) нейроцитів спинномозкових рефлекторних дуг.

Спинномозковий вузол вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину паренхіми органа відходять перегородки. Характерною морфологічного ознакою спинномозкового вузла є впорядковане розміщення перикаріонів і відростків нейроцитів; перші локалізовані на периферії під капсулою, останні — переважно у серединній частині вузла.

Основним функціональним елементом спинномозкового вузла є псевдоуніполярний нейроцит.

Назва псевдоуніполярних нейроцитів пояснюється тим, що обидва їхні відростки (аксон і дендрит) відходять від перикаріона нейроцита з однієї ділянки, деякий час ідуть поряд, імітуючи наявність лише одного відростка, і лише потім розходяться у різні боки. Дендрити псевдоуніполярних нейроцитів, вплітаючись у задній корінець спинного мозку, йдуть на периферію до органів, які вони інервують. Аксони нейроцитів спинномозкового вузла формують ту частину заднього корінця, яка розміщена між тілом вузла і заднім рогом спинного мозку. Крім псевдоуніполярних нейроцитів, у спинномозковому вузлі трапляються також дрібні мультиполярні нейроцити, що забезпечують внутрішньогангліонарні зв' язки.

Псевдоуніполярні нейроцити знаходяться в оточенні специфічних клітин, так званих мантійних гліоцитів, які формують щось на зразок плаща навколо перикаріона кожного псевдоуніполярного нейроцита. Зовні гліальні оболонки нейроцитів оточені прошарками тонковолокнистої сполучної тканини. Відростки нейроцитів вкриті оболонками, утвореними нейролемоцитами.

13. Вкажіть структури периферійного нерва, перерахуйте його оболонки.

Нерв (nervus) побудований з мієлінових або безмієлінових нервових волокон, а також сполучнотканинних елементів. До складу окремих нервових стовбурів можуть належати тіла поодиноких нейроцитів і навіть дрібні нервові вузлики.

Епінервій

Периневрій

Ендоневрій.

14. Назвіть оболонки периферійного нерва, та вкажіть їх тканинний склад.

Нерв (nervus) побудований з мієлінових або безмієлінових нервових волокон, а також сполучнотканинних елементів. До складу окремих нервових стовбурів можуть належати тіла поодиноких нейроцитів і навіть дрібні нервові вузлики.

Зовні стовбур периферійного нерва вкритий сполучнотканинною капсулою, що має назву епіневрію. Епіневрій багатий фібробластами, макрофагами, адипоцитами, волокнистими структурами. Тут розміщені кровоносні судини і нервові закінчення. Від капсули всередину нерва відходять сполучнотканинні перегородки (периневрій), що ділять стовбур периферійного нерва на окремі пучки нервових волокон, Периневрій складається з поздовжньо орієнтованих тонких колагенових і еластичних волокон, клітинних елементів. Вростання сполучної тканини від периневрію всередину окремих пучків нервових волокон має назву ендоневрію.

15. Поняття про аналізатори. Та їх компоненти. Морфологічна класифікація органів чуття.

Органи чуття є периферійними частинами аналізаторів (І. П. Павлов).

Аналізатори являють собою складні нейродинамічні системи, які здійснюють зв'язок центральної нервової системи із зовнішнім і внутрішнім середовищем. Кожен аналізатор має периферійну частину, де сприймаються подразнення, - це органи чуття; проміжну - це провідні шляхи і підкоркові утвори, що передають нервові імпульси; центральну - це кора головного мозку, де відбувається остаточний аналіз і синтез сприйнятого відчуття.

Органи чуття це спеціалізовані органи, через які до нервової системи надходять подразнення із зовнішнього і внутрішнього середовищ і вона сприймає подразнення у вигляді відчуттів. Інформація, яка надходить від органів чуття є джерелом наших уявлень про оточуючий світ. Органів чуття є 5: дотику, смаку, нюху, слуху і рівноваги, зору.

Класифікація органів чуття.

За походженням і будовою органи чуття поділяються на три основні типи. До першого типу належать органи зору і нюху, їхні рецепторні нервові клітини, які називають нейросенсорними, або первинно-чутливими, розвиваються з ембріональної нервової пластинки. До другого типу належать органи смаку, слуху і рівноваги, сприймаючими елементами яких є спеціалізовані епітеліальні клітини (сенсорно-епітеліальні). Від нихтрансформоване подразнення передається нервовим клітинам. Такі органи чуття названі вторинночутливими. До третього типу відносяться різноманітні нервові закінчення, які розсіяні по всьому організму людини.Ці органи в ембріогенезі розвиваються зі спеціальних потовщень ектодерми, так званих п л а к о д. До третього типу органів чуття, які не мають чіткої органної будови, належать рецепторні (капсульованіі некапсульовані) нервові закінчення, а також окремі клітини, які є периферійними частинами відповідних аналізаторів (тиску, дотику).

16 Що таке рецептори? Морфологічна та функціональна класифікація рецепторів.

Рецептори – чутливі нервові закінчення і спеціалізовані клітини, які сприймають енергію подразника та перетворюють її у нервові імпульси.Усі рецептори поділяють на дві великі групи: зовнішні і внутрішні. До зовнішніх належать: слухова, зорові, нюхові, смакові, дотикові. До внутрішніх – рецептори внутрішніх органів та опорно-рухового апарату.Також рецептори поділяють на дистантні – ті, що отримують інформацію на певній відстані від джерела подразнення (зорові, слухові, нюхові) та контактні, які збуджуються лише за безпосереднього контакту подразника з ними (дотикові).Залежно від природи подразнення рецептори поділяють на механічні – які збуджуються при механічному подразненні звуковою хвилею (слухові), дотиком, тиском (дотикові); хімічні – рецептори смаку, нюху; світлові – рецептори ока, температурні, рецептори положення тіла і його частин у просторі (у м’язах, суглобах, зв’язках, внутрішньому вусі).

17 Назвіть оболонки стінки очного яблука та їх тканинний склад.

Стінка очного яблука складається з трьох оболонок: зовнішньої - дуже щільної фіброзної оболонки, що складається з рогівки і склери; середньої судинної і внутрішньої - сітчастої оболонки (сітківки). Стінка очного яблука утворена трьома оболонками - зовнішньою, середньою та внутрішньою. Зовнішня, фіброзна оболонка, складається з двох частин - непрозорої білкової оболонки, склери, яка оточує очне яблуко, становлячи 5/6 його поверхні, І прозорої рогівки, яка вкриває передній полюс очного яблука (1/6 частина поверхні). У рогівку склера переходить поступово, спочатку внутрішні і середні шари, потім зовнішні. Місце переходу називається лімбом. Середня (судинна) оболонка, складається з трьох частин — власне судинної оболонки, війкового (циліарного) тіла та райдужний.

Внутрішня (сенсорна) оболонка має назву сітківки. У ній розрізняють три частини: зорову, райдужну і війкову. Найбільш складною за будовою і важливою за функцією є зорова частина сітківки. Райдужна і війкова частини фактично є внутрішнім шаром війкового тіла та райдужний, які разом називають ще сліпою сітківкою. Всередині очного яблука містяться кришталик, скловидне тіло і порожнини - камери ока, заповнені так званою водянистою вологою. Розрізняють передню камеру, яка займає простір між рогівкою і райдужною оболонкою, і заднюкамеру - простір між райдужною оболонкою, війковим пояском і кришталиком.

18 Назвіть функціональні апарати ока та органи які до них належать.

Очне яблуко має три основні функціональні апарати: 1) діоптричний, або світлозаломлювальний, до якого належать усі прозорі (оптичні) середовища, через них проходить промінь перш ніж дійде до сітківки; включає рогівку, вологу передньої камери ока, кришталик, скловидне тіло; 2) акомодаційний, який забезпечує зміну форми і заломлювальної сили кришталика, фокусування зображення предметів на сітківці, а також пристосування ока до освітлення різної інтенсивності; до нього належать війкове тіло з війковим пояском і райдужка; 3) рецепепторний,або фотосенсорний, до якого належить сітківка (її зорова частина)

19 Фіброзна оболонка ока, її відділи. Морфофункціональні особливості рогівки

Фіброзна оболонка ока (лат. tunica fibrosa bulbi) — це зовнішня оболонка ока утворена склерою і рогівкою. Фіброзна оболонка має захисну функцію і надає форму очному яблука

Склера (sсlera) - це щільна сполучнотканинна оболонка, яка виконує захисну і опорну функції. Товщина задньої частини склери становить 0,З - 0,4 мм, поблизу рогівки 0,6 мм. Утворена з пластинок, побудованих з колагенових волокон і розташованих паралельно поверхні ока, між якими містяться фібробласти

Передня поверхня склери вкрита кон'юнктивою. З оточуючими тканинами очної ямки склера сполучається пухкою, багатою на судини, епісклеральною тканиною.

Рогівка (cornea) - це продовження склери, але завдяки особливій будові та хімічному складу вона є прозорою. її товщина у центрі 0,8...0,9 мм, на периферії — 1,0 мм. Показник заломлення — 1,37. У рогівці розрізняють п'ять шарів.

Перший шар вкриває рогівку зовні – передній епітелій . Він побудований з багатошарового плоского незроговілого епітелію товщиною до 50 мкм, містить численні нервові закінчення, які зумовлюють рефлекс рогівки.

Передня погранична пластинка (боуменова оболонка) лежить під базальною мембраною. Під світловим мікроскопом вона гомогенна, під електронним має фібрилярну будову, діаметр колагенових фібрил 20 - 30 нм. Товщина її 8 - 14 мкм.

Власна речовина рогівки складається з тонких сполучнотканинних пластинок, які правильно чергуються і взаємно перехрещуються під кутом, їх налічується близько 200 - 250. Кожна пластинка утворена пучками колагенових волокон. Між пластиками та у їхньому складі розташовуються плоскі клітини, що мають довгі розгалужені відростки.

Задня погранична пластинка (десцеметова оболонка) має товщину 10 -14 мкм. Складається з колагенових волокон, занурених в аморфну речовину.

Задній епітелій рогівки (десцеметовий ендотелій) - це одношаровий плоский епітелій з висотою клітин 5 мкм і шириною 18 - 20 мкм, обернений до передньої камери ока.

20 Назвіть компоненти діоптричного апарату ока та їх функції.

Діоптричний апарат ока - система прозорих, светопреломляющих середовищ і структур. Рогівка. У рогівці розрізняють п'ять шарів: передній епітелій, передню прикордонну пластинку, власне речовина роговиці, задню прикордонну пластинку, задній епітелій. Передній епітелій лежить на базальній мембрані, представлений багатошаровим плоским неороговевающим епітелієм. Передня прикордонна пластинка має фибриллярной будову. Власне речовина роговиці становить близько 90% всієї товщі роговиці. Воно представлено правильно чергуються і розташовуються під кутом сполучно-тканинними пластинками, освіченими паралельно йдуть пучками колагенових волокон. Між пластинками і всередині них розташовані отросчатие клітки типу фібробластів. Ці клітини і сполучно-тканинні платівки занурені в аморфна речовина, багате глікозаміногліканами (кератин сульфатами), що додають прозорість рогівці. У рогівці відсутні судини. Живильні речовини дифундують у рогівку з передньої камери ока і кровоносних судин лімба. Задня прикордонна пластинка представлена колагеновими волокнами, зануреними в аморфний речовина. Задній епітелій складається з плоских полігональних клітин.

Кришталик є двоопуклою тіло, яке змінює форму під час акомодації. Він покритий прозорою капсулою. Передня стінка кришталика складається з одношарового плоского епітелію клітини якого у напрямку до екватора стають вище й утворять паросткову зону кришталика. Її нові епітеліальні клітини перетворюються в прозорі кришталикові волокна, що мають вигляд шестикутної призми і містять білок Кристалін. У центральній частині кришталика волокна коротшають, втрачають ядра й утворюють ядро кришталика. З віком спостерігається помутніння кришталика. В даний час розроблені методи створення та пересадки штучних кришталиків.

Скловидне тіло розташоване між кришталиком і сітчастою оболонкою і представляє собою масу прозорого, драглистоподібного речовини, що містить вітреін і гіалуронову кислоту.

21.Судинна оболонка ока, її компоненти та тканинний склад.

Судинна оболонка ока — це середня оболонка ока розміщена безпосередньо під склерою. М'яка, основою якої є пухка сполучна тканина з судинами і пігментними клітинами. основними функціями якої є акомодація, адаптація і живлення сітківки.

Судинна оболонка складається з трьох частин:

Райдужка (ірис); функція: адаптація.
Війчасте тіло (циліарне тіло); функція: акомодація, продукування водянистої вологи камер ока.
Власне судинна оболонка (хоріоідеа); функція: живлення сітківки, механічний амортизатор.

Власне судинна оболонка здійснює трофічну роль. У ній розрізняють чотири шари надсудинну пластинку, судинну пластинку, в пухкій сполучній тканині якої залягає безліч артерій, вен, пігментних клітин, а також окремі пучки гладких міоцитів: судинно-капілярну пластинку з гемокапіляром переважно синусоїдного типу та базальний комплекс на кордоні між судинною оболонкою і пігментних шаром сітківки.

22. Перерахуйте компоненти акомодаційного апарату ока, їх гістологічна будова.

Акомодаційний апарат забезпечує зміну форми і заломлювальної сили кришталика, фокусування зображення предметів на сітківці, а також пристосування ока до освітлення різної інтенсивності; до нього належать війкове тіло з війковим пояском і райдужка.

Війкове (циліарне) тіло (corpus сіlіаге) — це продовження передньої частини судинної оболонки. На меридіональному зрізі ока війкове тіло має вигляд трикутника, який своєю основою обернений до передньої камери ока.

Циліарне тіло поділяється на дві частини: внутрішню – циліарну корону і зовнішню – циліарне кільце. Від корони відходять циліарні відростки, а від них - волокна війкового пояска, яким кришталик фіксується до війкового тіла.

Основну масу війкового тіла, крім відростків, утворює війковий, або

циліарний м'яз, який є активною частиною акомодаційного апарату ока.

Циліарний м'яз складається з гладких міоцитів, розміщених у трьох напрямках - медіально, радіально і циркулярно. Між м'язовими пучками розташована пухка сполучна тканина з пігментними клітинами. Скорочення циліарного м'яза розслаблює волокна війкового пояска, внаслідок чого останній перестає натягати капсулу кришталика, який при цьому завдяки своїй еластичності стає опуклим, а його заломлювальна сила зростає.

Циліарне тіло і відростки вкриті циліарною частиною сітківки, яка у цій

ділянці побудована з двох шарів: одного шару кубічних пігментних

епітеліальних клітин і одного шару циліндричного безпігментного епітелію.

Безпігментний епітелій зсередини вкритий скловидною циліарною мембраною. Епітеліальні клітини, що вкривають циліарне тіло і його відростки, беруть участь в утворенні водянистої вологи, яка заповнює камери ока.

Райдужна оболонка, або райдужина, райдужка (iris) відходить

спереду від циліарного тіла і є його продовженням. Райдужка - це

забарвлений диск з отвором змінної величини у центрі — зіницею.

Розташована між рогівкою і кришталиком на межі передньої і задньої

камер ока. У ній розрізняють циліарний край, яким вона приєднана до

циліарного тіла, і зіничний край, межа між ними проходить на відстані 1,5 мм від краю зіниці (по так званій зубчастій лінії). У райдужці розрізняють п'ять шарів: І) передній епітелій, утворений плоскими полігональними клітинами, продовженням епітелію задньої поверхні рогівки; 2) зовнішній пограничний шар — сполучна тканина, яка містить основну речовину, велику кількість фібробластів і пігментних клітин; різна кількість і локалізація меланоцитів зумовлюють колір очей; 3) судинний шар містить численні судини, які оточені пухкою сполучною тканиною з меланоцитами, у цьому шарі райдужки локалізовані два гладких м'язи - звужувач і розширювач зіниці; звужувач розміщений у зіничному краї, а розширювач - у циліарному краї райдужної оболонки; 4) внутрішній пограничний шар, за будовою він не відрізняється від зовнішнього; 5) задній пігментний епітелій є продовженням двошарового епітелію сітківки, який вкриває також циліарне тіло звідростками.

Райдужка функціонує як діафрагма ока, регулюючи за допомогою

вищевказаних м'язів потік світла, що падає на сітківку.

23. Назвіть компоненти рецепторного апарату ока, його відділи та тканинний склад.

Рецеп е п т о р н и й , або фотосенсорний, до якого належить сітківка (її зорова частина) .

Сітківка (retina). Зорова частина с і т к і в к и завдяки наявності

фоторецепторних клітин є світлосприймаючою оболонкою. Вона займає простір дна очного яблука до так званого зубчастого краю, де переходить у с л і п у сітківку, що вкриває задню поверхню циліарного тіла і райдужки. Зорову частину сітківки підстилає судинна оболонка. Побудована сітківка з десяти шарів: пігментного, фотосенсорного, зовнішнього пограничного, зовнішнього ядерного, зовнішнього сітчастого, внутрішнього ядерного, внутрішнього сітчастого, гангліозного, шару нервових волокон, внутрішнього пограничного.

Усі названі шари сітківки, окрім пігментного, утворені нейронами, три види яких є основними і розташовані у вигляді радіальних ланцюжків, а ще два різновиди нейронів включаються у ланцюг на двох рівнях і є допоміжними. Крім того, у сітківці є також спеціальні радіальні гліоцити. Нейрони у сітківці розташовані так, що їхні тіла утворюють ядерні та гангліозний шари, а відростки і синаптичні контакти — сітчасті шари і шар нервових волокон.

Характерним є те, що дендрити усіх трьох нейронів ланцюга обернені назовні, а аксони - всередину очного яблука.

Пігментний шар - зовнішній шар сітківки. Утворений одним шаром

пігментних епітеліальних клітин шестигранної форми висотою близько 8 мкм.

Пігментні клітини лежать на базальній мембрані судинної оболонки і при

відшаруванні сітківки завжди лишаються зв'язаними з судинною оболонкою.

Зовнішня частина клітини містить один-два ядра, від внутрішньої поверхні відходять вісім-десять відростків. У цитоплазмі пігментні клітини містять меланосоми, які можуть пересуватися у відростки в умовах інтенсивного освітлення і повертаються знову до тіла клітини в темноті.

Перший нейрон сітківки є фотосенсорним біполярним, видозмінені дендрити якого мають назву паличок (один різновид клітин) і колбочок (другий різновид). Паличками і колбочками фотосенсорні клітини сприймають світлові промені. Палички і колбочки утворюють другий фотосенсорний шар сітківки, де вони розміщені між відростками пігментних клітин. Ядерні частини фотосенсорних нейронів утворюють зовнішній ядерний шар, а аксони беруть участь в утворенні зовнішнього сітчастого шару сітківки.

Палички і колбочки побудовані із зовнішнього і внутрішнього сегментів, з’єднаних сполучною війкою. Зовнішній сегмент палички має циліндричну форму і містить велику кількість (до 1000) плоских мембранних дисків товщиною 140 нм і шириною 2 мкм. У мембрані дисків міститься зоровий пігмент родопсин, який складається з білка опсину та альдегіду вітаміну А – ретиналю. Зовнішній сегмент колбочки має конічну форму, він ширший і коротший, ніж паличка, і містить півдиски, утворені в результаті інвагінації плазмолеми; один кінець півдисків замкнений, а другий – відкритий. Мембрана півдисків колбочок містить інший зоровий пігмент − йодопсин. У сітківці людини існують колбочкові клітини трьох різних типів: чутливі до синього, зеленого і червоного кольорів спектру. Зовнішні сегменти паличок і колбочок є видозміненими дендритами.

Сполучна війка, яка зв’язує сегменти колбочок і паличок, починається у внутрішньому сегменті базальним тільцем. Внутрішній сегмент містить численні мітохондрії, ендоплазматичну сітку, ферментні системи, які забезпечують енергетичний обмін та біосинтез основних компонентів клітини. Сегмент колбочки відрізняється від внутрішнього сегмента палички наявністю так званого еліпсоїда - ліпідної краплі, оточеної скупченням мітохондрій, які щільно прилягають одна до одної.

Паличкових клітин у сітківці людини налічується близько 130 мільйонів, колбочкових − 6-7 мільйонів. Паличкові клітини є апаратом чорно-білого зору в сутінках, а колбочкові − апаратом кольорового денного зору. Кольоросприйняття забезпечується присутністю у сітківці ока колбочок трьох типів. Фотосенсорний білок йодопсин колбочок першого типу чутливий до променів з довжиною хвилі 700 нм (червоне світло); колбочки другого типу містять білок, чутливий до хвиль довжиною 550 нм (зелений колір), третього типу - до хвиль 400-450 нм (синьо-фіолетова частина спектру). Диски здатні до регенерації. Пігментоцити виконують фагоцитарну функцію, і крім того забезпечують світлову і темпову адаптацію зорових клітин. Кожний зовнішній сегмент палички оточений двома-сімома, а колбочки − 30-40 відростками пігментоцитів.

Другий нейрон тринейронного ланцюга сітківки має назву біполярного. Його ядерна частина розташовується у внутрішньому ядерному шарі, дендрит утворює синапси з аксонами паличкових і колбочкових клітин у зовнішньому сітчастому шарі (кілька паличкових клітин контактує з одним біполярним нейроном, колбочкові ж контактують у співвідношенні 1:1), а аксон розташовується у внутрішньому сітчастому шарі, де контактує з дендритом третього нейрона.

Внутрішній ядерний шар сітківки крім біполярних містить ще два різновиди асоціативних (допоміжних) нейронів − горизонтальні та амакринові. Горизонтальні клітини надсилають свої відростки у зовнішній сітчастий шар, де вони контактують з аксонами фотосенсорних нейронів, їхнє збудження зумовлює тимчасову блокаду імпульсів від фоторецепторів і збільшення контрасту зображення. Амакринові клітини не мають аксонів. За характером розгалуження і довжиною їхніх відростків розрізняють кілька типів цих нейронів. З урахуванням морфології і продукованих нейропептидів амакринові клітини поділяють на шість підтипів. Амакринові клітини надсилають свої відростки у внутрішній сітчастий шар, де вони виконують функцію, подібну до функції горизонтальних клітин, лише на рівні контакту другого і третього нейронів.

Третій нейрон сітківки має назву гангліонарного і є мультиполярним. Це найбільший нейрон сітківки, він має добре розвинену хроматофільну субстанцію. Тіла гангліонарних клітин утворюють гангліонарний шар сітківки; дендрити розташовуються у внутрішньому сітчастому шарі, утворюючи синапси з аксонами біполярних нейронів, аксони формують шар нервових волокон. Нервові волокна сітківки мають радіальний напрямок і сходяться, як спиці в колесі, в одному місці, де утворюють диск зорового нерва, або так звану сліпу пляму сітківки. Звідси вони виходять з очного яблука у вигляді зорового нерва. У ділянці сліпої плями сітківка побудована лише з шару нервових волокон. Усі інші шари тут відсутні, тому ця ділянка не сприймає світлових подразнень.

Латерально від сліпої плями на задньому кінці оптичної осі очного яблука на сітківці є ще одна специфічна ділянка, так звана жовта пляма. Вона округла або овальна, має діаметр близько 2 мм. У центрі жовтої плями є заглибина − центральна ямка. Це місце найкращого сприйняття зорових подразнень. У цій ділянці всі внутрішні шари сітківки (до зовнішнього ядерного шару) відсутні, ніби розсунуті. Зовнішній ядерний шар побудований переважно з тіл колбочкових клітин, які мають більші розміри і витягнуту форму. Аксони фотосенсорних клітин у цій ділянці повинні пройти вбік у горизонтальному напрямку до зустрічі з біполярними клітинами, внаслідок чого утворюється додатковий волокнистий шар.

Нейроглія сітківки представлена спеціальними, подібними до волокон, клітинами − радіальними гліоцитами, або клітинами Мюллера (волокнами). Вони розташовуються радіально у товщі сітківки від зовнішнього до внутрішнього пограничного шарів, їхні ядерні частини містяться у центрі внутрішнього ядерного шару, а внутрішні відростки утворюють внутрішній пограничний шар, що відокремлює сітківку від склистого тіла. Зовнішній пограничний шар формується на межі між фотосенсорним та зовнішнім ядерним шаром завдяки щільному приляганню периферійних кінців радіальних гліоцитів один до одного.

24. Тканинний склад сітківки. Назвіть нейрони в складі сітківки та їх функції.

Сітківка (retina). Зорова частина с і т к і в к и завдяки наявності

Пігментний шар - зовнішній шар сітківки. Утворений одним шаром

пігментних епітеліальних клітин шестигранної форми висотою близько 8 мкм.

Пігментні клітини лежать на базальній мембрані судинної оболонки і при

відшаруванні сітківки завжди лишаються зв'язаними з судинною оболонкою.

Перший нейрон сітківки є фотосенсорним біполярним, видозмінені дендрити якого мають назву паличок (один різновид клітин) і колбочок (другий різновид). Паличками і колбочками фотосенсорні клітини сприймають світлові промені. Палички і колбочки утворюють другий фотосенсорний шар сітківки, де вони розміщені між відростками пігментних клітин. Ядерні частини фотосенсорних нейронів утворюють зовнішній ядерний шар, а аксони беруть участь в утворенні зовнішнього сітчастого шару сітківки.

Другий нейрон тринейронного ланцюга сітківки має назву біполярного. Його ядерна частина розташовується у внутрішньому ядерному шарі, дендрит утворює синапси з аксонами паличкових і колбочкових клітин у зовнішньому сітчастому шарі (кілька паличкових клітин контактує з одним біполярним нейроном, колбочкові ж контактують у співвідношенні 1:1), а аксон розташовується у внутрішньому сітчастому шарі, де контактує з дендритом третього нейрона.

Внутрішній ядерний шар сітківки крім біполярних містить ще два різновиди асоціативних (допоміжних) нейронів − горизонтальні та амакринові. Горизонтальні клітини надсилають свої відростки у зовнішній сітчастий шар, де вони контактують з аксонами фотосенсорних нейронів, їхнє збудження зумовлює тимчасову блокаду імпульсів від фоторецепторів і збільшення контрасту зображення. Амакринові клітини не мають аксонів. За характером розгалуження і довжиною їхніх відростків розрізняють кілька типів цих нейронів. З урахуванням морфології і продукованих нейропептидів амакринові клітини поділяють на шість підтипів. Амакринові клітини надсилають свої відростки у внутрішній сітчастий шар, де вони виконують функцію, подібну до функції горизонтальних клітин, лише на рівні контакту другого і третього нейронів.

Третій нейрон сітківки має назву гангліонарного і є мультиполярним. Це найбільший нейрон сітківки, він має добре розвинену хроматофільну субстанцію. Тіла гангліонарних клітин утворюють гангліонарний шар сітківки; дендрити розташовуються у внутрішньому сітчастому шарі, утворюючи синапси з аксонами біполярних нейронів, аксони формують шар нервових волокон. Нервові волокна сітківки мають радіальний напрямок і сходяться, як спиці в колесі, в одному місці, де утворюють диск зорового нерва, або так звану сліпу пляму сітківки. Звідси вони виходять з очного яблука у вигляді зорового нерва. У ділянці сліпої плями сітківка побудована лише з шару нервових волокон. Усі інші шари тут відсутні, тому ця ділянка не сприймає світлових подразнень.

25. Назвіть компоненти слухового аналізатора. Вкажіть локалізацію сприймаючих елементів органа слуху та рівноваги.

Слуховий аналізатор складається з периферичної частини — органу слуху, провідної частини — слухового нерва і центральної частини — слухової зони в скроневій частині кори головного мозку.

Сприймаючі елементи органа слуху та рівноваги локалізовані у внутрішньому вусі, а зовнішнє та середнє вухо є передавальним апаратом органа слуху.

26. Перерахуйте структурні компоненти зовнішнього вуха. Структура барабанної перетинки.

Зовнішнє вухо (auris externa) складається із вушної мушлі (раковини),

зовнішнього слухового проходу та барабанної перетинки.

Барабанна п е р е т и н к а лежить на межі із порожниною середнього

вуха. Ця тонка пружна мембрана натягнена нерівномірно і тому не має власного періоду коливань. Це є суттєвим для передачі звукових коливань, що надходять із зовнішнього середовища. Товщина її 0,1 мм. Основу барабанної перетинки становить власна пластинка, яка побудована з двох шарів колагенових волокон (зовнішнього радіального і внутрішнього циркулярного), а також фібробластів, що залягають між волокнами. Зовні барабанна перетинка вкрита епідермісом товщиною 50 - 60 мкм, а зсередини, і боку середнього вуха слизовою оболонкою (20 - 40 мкм), вистеленою одношаровим плоским епітелієм.

27. Назвіть структурні компоненти середнього вуха, їх тканинний склад.

Середнє вухо (auris media) складається з барабанної порожнини, слухових кісточок та слухової труби. Барабанна порожнина має розміри 15X2 мм;

за формою - це низький циліндр, що стоїть на ребрі. У барабанній порожнині є шість стінок - передня, задня, верхня, нижня (кісткові), зовнішня (барабанна перетинка) і внутрішня. Остання стінка також кісткова, але має два отвори, так звані вікна. Верхнє овальне вікно закрите основою стремінця, коливання якого передаються на перилімфу вестибулярних сходів завитки. Нижнє кругле вікно, закрите фіброзною мембраною - так званою вторинною барабанною перетинкою.

Слухові кісточки - молоточок, коваделко та стремінце розташовані у барабанній порожнині. Молоточок має головку, яка шийкою з'єднана з

ручкою. Остання зрощена з барабанною перетинкою. Головка молоточка рухома і прилягає до коваделка, яке другим кінцем сполучається зі стремінцем. Стремінце складається з двох ніжок і кісткової пластинки, яка закриває овальне вікно, фіксуючись до стінки останнього тонкою зв'язкою. Таким чином, слухові кісточки утворюють рухомий ланцюжок, що йде вздовж барабанної порожнини від зовнішньої до внутрішньої стінки, за якою лежить внутрішнє вухо. Зсередини усі стінки барабанної порожнини, а також поверхня слухових кісточок вкриті одношаровим плоским(місцями кубічним або циліндричним) епітелієм.

Слухова труба сполучає барабанну порожнину з носоглоткою і забезпечує регуляцію рівноваги між тиском повітря у порожнині середнього вуха і зовнішнім - атмосферним тиском. Слухова труба має довжину 35...40 мм, діаметр просвіту 1 - 2 мм, У ділянці, ближчій до барабанної порожнини, її основу утворює кістка, а далі — хрящ. Всередині слухова труба вкрита слизовою оболонкою, її епітелій — багаторядний війчастий, такий, як і в дихальних шляхах. У нижньому відділі слухової труби, крім слизової оболонки, є підслизова

основа. Сполучна тканина, що її утворює, збагачена лімфоцитами і містить слизові залози. Біля глоткового отвору труби значні скупчення лімфоцитів утворюють трубні мигдалики.

28. Назвіть компоненти кісткового та перетинчастого лабіринту внутрішнього вуха, їх тканинний склад.

Внутрішнє вухо (auris interna) розташоване у піраміді скроневої кістки,

має складну форму і тому називається лабіринтом. Розрізняють кістковий і розташований у ньому перетинчастий лабіринт. Побудований з фіброзної тканини перетинчастий лабіринт повторює форму кісткового лабіринта і лежить в останньому такі що між ними лишається просвіт, у якому міститься рідина - перилімфа. Лише у деяких місцях перетинчастий лабіринт прикріплений до окістя стінки кісткового лабіринта. Всередині перетинчастого лабіринта теж

міститься рідина, але з іншим хімічним складом. Вона має назву ендолімфи.

К і с т к о в и й л а б і р и н т складається з трьох частин: переддвер'я,

трьох півколових каналів і завитки. Переддвер'я (присінок) утворює

середню частину лабіринта. Це порожнина овальної форми, яка ззаду п'ятьма отворами сполучається з півколовими каналами, а спереду більш широким

отвором з каналом завитки. За допомогою гребінця порожнина переддвер'я поділена на дві заглибини — задню і передню. Півколoві канали мають дугоподібну форму, розташовуються у трьох взаємно перпендикулярних площинах: верхній — в сагітальній, задній — у фронтальній і зовнішній — у горизонтальній. Кожний канал закінчується двома ніжками, одна з яких перед впаданням у переддвер'я, розширюючись, утворює так звану ампулу. Ампул налічується три — верхня, задня і бічна. Завитка — це кістковий канал, що сліпо закінчується, згорнутий як мушля слимака, утворює 2,5 оберти

навколо кісткової осі - стриженя. Діаметр каналу неоднаковий: біля основи він становить б мм, у середній частині - 4 мм, біля верхівки - 2 мм. Загальна довжина завитки 35 мм. Кісткова вісь завитки лежить горизонтально. Стінки каналу, розташовані ближче до осі, називають внутрішніми, протилежні – зовнішніми. Ті стінки, що лежать ближче до верхівки завитки — верхніми, біля основи — нижніми. На внутрішній стінці кісткового каналу завитки є кістковий виступ, який називається спіральною пластинкою. Зсередини кісткова стінка вкрита окістям. У ділянці спіральної пластинки потовщене окістя утворює виступ — лімб.

Перетинчастий лабіринт, як і кістковий, складається з трьох частин: у кістковому переддвер'ї є два перетинчастих утвори — мішечки (еліптичний — маточка і сферичний — м і ш е ч о к), зв'язані вузьким каналом. Мішечки розташовані, у кісткових заглибинах переддвер'я з аналогічними назвами. Другою частиною перетинчастого лабіринту є три півколові протоки, розміщені у півколових кісткових каналах. Півколові протоки п'ятьма отворами відкриваються в еліптичний мішечок. Третьою частиною перетинчастого лабіринту є протока завитки, яка сполучається зі сферичним мішечком за допомогою вузької перетинчастої протоки.

У стінці перетинчастого лабіринту є ділянки, де на сенсорно-епітеліальних клітинах закінчуються периферійні відростки вестибулярного і завиткового нервових вузлів. Таких ділянок у лабіринті є шість: три з них локалізовані в ампулах півколових протоків і називаються ампельними г р е б і н ц я м и, два — у мішечках під назвою плям і один — у завитковій протоці. Останній має назву спірального (корт і є в о г о ) органа. За функціональним призначенням відділи кісткового і перетинчастого лабіринтів з їхніми чутливими ділянками поділяються так: переддвер'я з маточкою, мішечком і відповідними

плямами, а також півколові канали з півколовими протоками і ампульними гребінцями разом являють собою вес тибулярний апарат, або орган рівноваги; кісткова завитка з перетинчастою протокою завитки і розміщеним у ній спіральним органом — орган слуху. З а вит ко в а про то к а – це спіральний канал з трикутним просвітом довжиною 3,5 см, який сліпо закінчується біля верхівки кісткової завитки і зрощений з нею в ділянці спіральної зв'язки і лімба. Порожнина кісткового каналу завитки завдяки наявності завиткової протоки поділяється на три поверхи — верхній, середній і нижній Верхній і нижній

мають назву сходів - верхні переддверні , або вестибулярні та нижні

барабанні, або тимпанальні. Сходи заповнені перилімфою і сполучаються між собою на верхівці завитки за допомогою отвору, що має назву гелікотреми.

Середній поверх — це завиткова протока, заповнена ендолімфою.

На осьовому (аксіальному) розрізі завитки завиткова протока має вигляд

трикутника з верхньою, зовнішньою і нижньою стінками. Верхня стінка натягнена між верхнім краєм спіральної зв'язки і основою верхньої губи лімба. Вона називається вестибулярною мембр аною. Побудована вона з тонкофібрилярної сполучнотканинної пластинки, вкритої одношаровим плоским епітелієм Зі сторони ендолімфи і ендотелієм зі сторони перилімфи. Зовнішня стінка завиткової протоки утвор ена судинною смужкою, яка лежить на спіральній зв'язці. Побудована судинна смужка з багаторядного епітелію, який складається з

плоских базальних світлих клітин і високих призматичних темних клітин з

відростками, багатими на мітохондрії; між клітинами проходять гемокапіляри.

Слід пам'ятати, що судинна смужка — єдине місце в організмі, де в епітелії є судини. Припускають, що судинна смужка виконує секреторну функцію, а також забезпечує трофіку клітин спірального органа.

Нижня стінка завиткової протоки утворена бацилярною пластинкою,

яка у вигляді спіралі тягнеться вздовж усієї завиткової протоки і натягнена між нижньою губою лімба та виступом спіральної зв'язки. Ця найскладніша за будовою стінка має три шари: базальну мембрану, шар колагенових волокон та покривний шар. Базальна мембрана - це шар нижньої стінки, на якому безпосередньо лежать епітеліальні клітини спірального органа. Другий шар утворений тонкими колагеновими волокнами, які ще називають с л у х о в ими с т р ун ами . Останні

мають різну довжину за ходом протоки — довші розміщені на вершині завитки (їх довжина досягає 500 мкм), коротші — біля її основи (довжина близько 100 мкм).

Волокна складаються з тонких фібрил діаметром 30 нм, які анастомозують між собою за допомогою більш тонких пучків. Волокна занурені у гомогенну основну речовину. Покривний шар, що підстеляє базилярну пластинку з боку барабанних сходів, утворений одним шаром плоских клітин, які мають назву ендотелію.

29. Назвіть та опишіть клітини Кортієвого органа, які сприймають подразнення.

Будова спірального органа. Спіральний орган — це багатоклітинна

пластинка довжиною близько 3,5 см, шириною до 0,5 мм біля основи

завитки і 0,05 мм біля її верхівки. Спіральний орган утворений двома типами клітин — с е н с о р н ими ( в о л о с к о в ими ) і п і д т р имуюч им и. За своєю топографією усі клітини поділяються на зовнішні та внутрішні, межею між ними служить так званий внутр ішн і й т ун е л ь . Пі д т р имуюч ими к л і т и н ами є клітин стовпи (зовнішні та внутрішні), фалангові клітини (зовнішні та внутрішні), зовнішні пограничні та зовнішні підтримуючі клітини. Усі ці клітинні елементи своїми основами лежать безпосередньо на базальній мембрані; у цитоплазмі вони містять тонофібрили, а їхні апікальні частини, розширені у вигляді пластинок, сполучаються між собою і утворюють загальну перетинку, яка називається ретикулярною пластинкою.

Клітини с т о в п и розташовані двома рядами. Вони мають видовжене,

дещо вигнуте тіло і розширену основу, якою лежать на базальній мембрані. Зовнішні та внутрішні клітини розташовані так, що їхні основи розсунуті, а вершини контактують. Між ними утворюється просвіт трикутної форми, так званий внутрішній тунель. Назовні від зовнішніх клітин-стовпів розташовані три- п'ять рядів з о в н і ш н і х фалангових клітин (клітини Дейтерса). Вони мають призматичну форму, в базальній частині міститься ядро, оточене пучками тонофібрил. У верхній третині цих клітин є чашеподібна заглибина, в яку входять основи зовнішніх сенсорних клітин. Вузький відросток фалангових клітин (фаланга) доходить до поверхні спірального органа, де розширюється у плоску пластинку (кутикулярну).

Латеральне від зовнішніх фалангових клітин кількома рядами лежать

зовнішні пограничні клі тини (клі тини Гензена), Це високі клітини різної форми і розмірів. Висота їхня поступово зменшується у латеральному напрямку, ядра розташовані на різних рівнях. На вершинах містять велику кількість мікроворсинок, а у цитоплазмі — багато глікогену, що, очевидно, зумовлено їхньою трофічною функцією. Назовні від цих клітин розташовуються зовнішні підтримуючі к л і т и н и (клітини Клаудіуса), які мають кубічну форму і поступово переходять в епітелій судинної смужки. Медіальне від внутрішніх клітин стовпів лежить один ряд в н у т р ішн і х фа л а н г о вих клітин, подібних до описаних вище зовнішніх фалангових. Внутрішні фалангові клітини мають заглибини, в яких містяться внутрішні волоскові клітини, а пальцеподібні відростки фалангових клітин (фаланги) розмежовують волоскові

сенсорні клітини.

Кубічні епітеліальні клітини, що розміщені медіально від внутрішніх

фалангових, поступово переходять в епітелій спіральної борозни між губами лімба.

Сенсо р н і ( в о л о с к о ві) к л і т и н и спірального органа включають

зовнішні і внутрішні. Одні й другі лежать на відповідних їм фалангових клітинах у спеціальних заглибинах тіл останніх, утворюючи таку ж кількість рядів. Таким чином, сенсорні клітини не контактують з базальною мембраною, але вершинами доходять до поверхні спірального органа. Вн у т р ішн і в о л о с к о в і

епітеліоцити мають форму глечика з розширеною основою і лежать в один ряд. На поверхні їхніх злегка опуклих вершин є від 30 до 60 великих

спеціалізованих мікроворсинок - стереоцилій.Це жорсткі циліндричні утвори довжиною 3 мкм і діаметром 0,3 мкм, звужені біля основи, у цьому місці вони здатні згинатися, а потім повертатися у вихідне положення. На поверхні

волоскової клітини стереоцилії різної довжини розташовані у певному порядку за ростом, подібно до труб органа. Апікальна частина клітини вкрита кутикулою, через яку проходять стереоцилії. У людини є приблизно 3500 внутрішніх волоскових клітин.

Зовнішні волоскові епітеліоцити мають циліндричну форму й округлу

основу і лежать в три-п'ять рядів. У людини є 12 - 20 тисяч цих клітин. Вони, як і внутрішні, несуть на своїй апікальній поверхні кутикулялну пластинку зі стереоциліями, які утворюють щіточку з кількох рядів у вигляді літери V.

Очевидно, особливі механічні властивості стереоцилій (жорсткість і здатність згинатися тільки біля основи) необхідні для тонкої вибіркової чутливості волоскових клітин, завдяки якій вони можуть реагувати на звуки певної висоти.

Над спіральним органом вільно нависає так звана покривна

( т е к т о р і а л ь н а ) мембрана. Це спіральна пластинка желеподібної

консистенції, яка має зв'язок з епітелієм вестибулярної губи лімба. Вона

тягнеться вздовж спірального органа, розташовуючись над верхівками його волоскових клітин і контактуючи зі стереоциліями, які верхівками частково занурюються в неї.

Ця пластинка складається з тонких орієнтованих радіально колагенових

волокон, між якими залягає прозора аморфна речовина з високим вмістом глікозаміногліканів.

30. Класифікація артерій. Назвати оболонки судинної стінки та їх тканинний склад.

За діаметром і особливостями будови артерії поділяють на три типи: 1)

м'язового типу (артерії середнього та малого калібру); 2) мішаного, м'язово- еластичного типу (судини середнього калібру); 3) еластичного типу (артерії великого калібру).

Артерії мішаного типу. На прикладі будови стінки артерії мішаного

типу можна розглянути загальний план будови судинної стінки взагалі. Отже, стінка артерії мішаного типу, а також інших артерій і вен, побудована з трьох оболонок: внутрішньої (tunica interne, seu intima), середньої (tunica media), зовнішньої (tunica externa, seu adventitia).

Внутрішня оболонка утворена з ендотелію, підендотеліального шару та

внутрішньої еластичної мембрани. Ендотелій розглянуто вище при

характеристиці будови капілярів. Підендотеліальний шар — це шар пухкої сполучної тканини, в якому містяться тонкі еластичні та колагенові волокна, що мають переважно поздовжній напрямок, а також малодиференційовані сполучнотканинні клітини неправильної зірчастої форми. Аморфна речовина містить сульфатовані глікозаміноглікани.

Внутрішня еластична мембрана розташована зовні від підендотеліального шару і лежить на межі з середньою оболонкою. Це

вікончаста еластична пластинка, на гістологічних препаратах має вигляд

хвилястої блискучої стрічки (посмертне скорочення середньої м'язової

оболонки надає їй хвилястого вигляду).

Середня оболонка складається з двох основних елементів: гладких

міоцитів, розташованих циркулярно, а точніше у вигляді пологої спіралі, і

еластичних волокон, також розташованих в основному спірально, і, окрім того, ще й радіально та дугоподібно. Співвідношення гладких міоцитів і еластичних волокон у середній оболонці артерії мішаного типу становить приблизно 1:1. У тій же оболонці міститься також невелика кількість колагенових волокон, фібробластів і багата на кислі глікозаміноглікани аморфна речовина.

На межі середньої і зовнішньої оболонок лежить зовнішня еластична

мембрана, аналогічна за будовою, але дещо тонша від внутрішньої еластичної мембрани. Всі еластичні елементи у стінці артерії зв'язані між собою і утворюють єдиний еластичний каркас артерії, що надає судині еластичність при розтягуванні і пружність при стисканні, перешкоджає спадінню і, таким чином, зумовлює безперервність току крові.

Зовнішня оболонка (адвентиція) складається з пухкої волокнистої

сполучної тканини, волокна якої орієнтовані здебільшого поздовжньо. У

внутрішньому шарі цієї оболонки є також гладкі міоцити. У зовнішній оболонці містяться судини та нерви судин.

Артерії м'язового типу. Зі зменшенням калібру артерій змінюється

будова їхньої стінки. Основні зміни стосуються середньої оболонки —

зменшується відносний вміст еластичних волокон і відповідно збільшується вміст гладких міоцитів. Це зумовлено змінами гемодинамічних умов; артерії м'язового типу розміщені далеко від серця, тиск крові тут зменшується, і потрібна додаткова робота, щоб його підтримати, що й досягається за рахунок скорочення м'язових елементів судин такого типу. Крім названих змін, у середній оболонці при зменшенні калібру артерій зменшується товщина всіх

оболонок, тоншими стають підендотеліальний шар і внутрішня еластична мембрана, зникає зовнішня еластична мембрана.

Сумарний діаметр артерій м’язового типу (товщина стінки + діаметр

просвіту) досягає 1 см, діаметр просвіту варіює від 0,3 до 10 мм. Такі судини належать до розподільних.

Внутрішня еластична мембрана не у всіх артеріях м'язового типу

розвинена однаково добре. Порівняно слабко вона виражена в артеріях мозку і його оболонках, у гілках легеневої артерії, а в пуповинних артеріях повністю відсутня.

Найдрібніші артеріальні судини м'язового типу (артеріоли) належать до

мікроциркуляторного русла і переходить у капіляри, їхній діаметр не

перевищує 50...100 мкм. У цих судинах зберігаються всі три оболонки, але розвинені вони дуже слабо. Середня оболонка утворена одним-двома шарами гладких м'язових клітин. У прекапілярних артеріолах м'язові елементи розташовані поодинці.

До артерій еластичного типу належить аорта, легеневий стовбур,

загальна сонна і клубові артерії. До складу їхньої стінки у великій кількості входять еластичні мембрани і еластичні волокна. Товщина стінки артерій еластичного типу становить приблизно 15% діаметра їх просвіту. В середній оболонці артерій еластичного типу переважають еластичні елементи, які формують 40-50 еластичних вікончастих мембран. М'язових клітин менше, вони розташовані косо відносно еластичних волокон. Вказана специфіка будови зумовлена високим тиском і великою швидкістю крові в таких судинах, забезпечує високу еластичність останніх-для пом'якшення поштовхів крові.

Інші особливості будови стінки аорти такі: великі ендотеліальні клітини

(500 х 150 мкм); наявність у підендотеліальному шарі великої кількості малодиференційованих зірчастих клітин; наявність у внутрішній оболонці поздовжньо орієнтованих гладких міоцитів; відсутність внутрішньої еластичної мембрани, на місці якої розташоване густе сплетення еластичних волокон, у складі якого можна розрізнити внутрішній циркулярний і зовнішній поздовжній шари.

Стінка судини складається з трьох оболонок:

внутрішньої — представлена ендотелієм (одношаровий плоский епітелій), який побудований з витягнутих ендотеліоцитів, розташованих на базальній мембрані, та підендотеліального шару, в основі якого лежить пухка волокниста сполучна тканина
середньої — складається з циркулярних пучків гладеньких м'язових клітин із прошарками еластичних волокон
зовнішньої — представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка містить дуже багато кровоносних судин і нервових волокон

31.Охарактеризуйте судину, стінка якої містить еластичні вікончасті мембрани.

До артерій еластичного типу належить аорта, легеневий стовбур, загальна сонна і клубові артерії. До складу їхньої стінки у великій кількості входять еластичні мембрани і еластичні волокна. В середній оболонці артерій еластичного типу переважають еластичні елементи, які формують 40-50 еластичних вікончастих мембран. М'язових клітин менше, вони розташовані косо відносно еластичних волокон.

Інші особливості будови стінки аорти такі: великі ендотеліальні клітини (500 х 150 мкм); наявність у підендотеліальному шарі великої кількості малоди-ференційованих зірчастих клітин; наявність у внутрішній оболонці поздовжньо орієнтованих гладких міоцитів; відсутність внутрішньої еластичної мембрани, на місці якої розташоване густе сплетення еластичних волокон, у складі якого можна розрізнити внутрішній циркулярний і зовнішній поздовжній шари.

32.Назвіть джерела трофіки стінки артерій та вен. Вкажіть їх особливості.

Джерелом трофіки є Кров, яка протікає всередині судини і судини судин.

Артерія приносить кров багату киснем і поживними речовинами. Через найтонші гілки вона віддає їх до нервів, стінок артерій і вен, тобто, вона їх кровопостачає. Водночас вена збирає кров від нерва і стінок артерії і, таким чином, підтримує постійний обмін речовин. Разом з тим регуляція обмінних процесів в стінках судин здійснюється нервом, а саме найдрібнішими його гілочками, які інервують стінки артерій і вен. Без нервової регуляції трофіка стінок судин порушується.

33.Класифікація вен. Особливості будови судинної стінки та їх тканинний склад.

ВЕНИ (venae) забезпечують повернення крові до серця, депонування крові та дренаж. Загальний план будови стінки вен такий, як і в артеріях. Але будова їх має і значні відмінності внаслідок інших умов гемодинаміки, якими є низький кров'яний тиск та незначна швидкість кровотоку.

загальні відмінності будови вен порівняно з артеріями: 1) стінка вени тонша, ніж у відповідної артерії; 2) серед структурних елементів вени переважають колагенові волокна, а еластичні розвинені слабо; 3) відсутність зовнішньої еластичної мембрани і слабий розвиток (або повна відсутність) внутрішньої еластичної мембрани; 4) просвіт вени на препараті має частіше неправильну форму, тоді як в артерії він круглий; 5) найбільшу товщину у венах має зовнішня оболонка, а в артеріях найбільш розвиненою є середня оболонка; 6) наявність клапанів у деяких венах .

В основі класифікації вен лежать наявність м'язових елементів у стінці та ступінь їхнього розвитку. Згідно з цією класифікацією вени бувають безм'язового (волокнистого) та м'язового типів.

Зовнішня оболонка вен безм'язового типу зрощена зі сполучнотканинними прошарками органів, у яких вони знаходяться. До таких вен належать вени твердої та м'якої мозкових оболонок, сітківки ока, кісток, селезінки та плаценти.

Вени м'язового типу поділяють на вени зі слабким розвитком м'язових елементів та вени з сильним розвитком м'язових елементів.

Відмінності будови цих вен пояснюються різними гемодинамічними умовами; у перших кров рухається під дією сили земного тяжіння, у других – у протилежному напрямку. Цим пояснюється різний вміст м'язових елементів у їхній стінці. Для вен із сильним розвитком м'язових елементів характерна наявність гладких міоцитів у всіх трьох оболонках; у внутрішній і зовнішній оболонках міоцити розташовуються поздовжньо, в середній — циркулярно. Характерною особливістю цих вен є також наявність клапанів.

Клапани — це кишенеподібні складки внутрішньої оболонки, відкриті у бік серця. Вони перешкоджають зворотному току крові і забезпечують нормальну діяльність серця, зменшуючи коливальні рухи крові. Основою клапана є волокниста сполучна тканина, еластична на люменальному боці і колагенова з боку стінки. Ендотеліальні клітини, що вкривають клапани з боку потоку крові, витягнуті поздовжньо, а на протилежному боці розташовані поперек довжини клапана.

За калібром вени поділяють на великі, середні та малі. У різних органах вени можуть мати окремі особливості будови, характерні лише для певного органа.

34.Класифікація гемокапілярів. Особливості будови їх стінки.

Гемокапіляри (vasa haemocapilaria) виконують основну функцію кровоносної системи щодо обміну речовин між кров'ю та тканинами, відіграють роль гістогематичного бар'єра, а також забезпечують мікроциркуляцію.

Стінка капілярів дуже тонка, містить ендотелій, базальну мембрану та перицити. Ендотелій — це внутрішній шар клітин, яким вистелені капіляри, а також усі інші судини і серце. Це пласт плоских полігональної форми, витягнутих у довжину клітин з нерівними хвилястими краями, які добре видно при імпрегнації сріблом. Ширина клітин 8...19 мкм, довжина від 10...22 до 75... 175 мкм і більше (в аорті до 500 мкм). Товщина клітини не однакова в різних її ділянках.

Залежно від будови ендотелію, базальної мембрани, а також від діаметру капіляри класифікують на такі три типи:

1) соматичного типу діаметром до 10 мкм, мають нефенестрований ендотелій і суцільну базальну мембрану, вони локалізуються в шкірі, м'язовій тканині, серці, головному мозку;

2) вісцерального типу, мають фенестрований ендотелій і суцільну базальну мембрану, локалізуються у ниркових клубочках, ворсинках тонкої кишки, залозах внутрішньої секреції;

3) синусоїдного типу, мають фенестри в ендотелії і пори у базальній мембрані, розташовані у кровотворних органах, печінці.

35.Назвіть оболонки серця та вкажіть їх тканинний склад.

Ендокард

Побудований з чотирьох шарів.

Ендотелій, який лежить на товстій базальній мембрані та сполучнотканинний підендотеліальний шар, багатий малодиференційованими клітинами, відповідають за будовою внутрішній оболонці артерій. М'язовоеластичний шар утворений гладкими міоцитами, які переплітаються з еластичними волокнами, і відповідає середній оболонці судин. Зовнішній сполучнотканинний шар лежить на межі з міокардом. Він побудований із сполучної тканини, яка містить товсті еластичні, колагенові та ретикулярні волокна і відповідає зовнішній оболонці судинної стінки. Цей шар містить судини.

Міокард, або серцевий м'яз, складається із серцевої м'язової тканини і прошарків пухкої сполучної тканини з судинами та нервами. Серцева м'язова тканина за будовою є поперечнопосмугованою. Поперечна посмугованість має ту ж природу, що і в скелетних м'язах, тобто зумовлена оптичною неоднорідністю міофібрил, які побудовані з двох типів міофіламентів. Серцевий м'яз побудований з волокон, які анастомозують між собою, утворюючи сітку. Між волокнами розташована пухка сполучна тканина, багата судинами та нервами.

Епікард і перикард.

Епікард побудований із тонкої пластинки сполучної тканини, зрощеної з міокардом і вкритої мезотелієм. У сполучнотканинній основі епікарду містяться поверхневий шар колагенових волокон, шар еластичних волокон, глибокий шар колагенових волокон та глибокий колагеново-еластичний шар.

У перикарді сполучнотканинна основа розвинена сильніше, ніж в епікарді. Поверхня перикарду, обернена до перикардіальної порожнини, також вкрита мезотелієм. За ходом кровоносних судин трапляються скупчення жирових клітин.

36.Опишіть будову м‘язового волокна міокарду.

Міокард, або серцевий м'яз, складається із серцевої м'язової тканини і прошарків пухкої сполучної тканини з судинами та нервами. Серцева м'язова тканина за будовою є поперечнопосмугованою. Поперечна посмугованість має ту ж природу, що і в скелетних м'язах, тобто зумовлена оптичною неоднорідністю міофібрил, які побудовані з двох типів міофіламентів. Серцевий м'яз побудований з волокон, які анастомозують між собою, утворюючи сітку. Між волокнами розташована пухка сполучна тканина, багата судинами та нервами. Усі м'язові волокна серцевого м'яза утворені окремими одно- або двоядерними м’язовими клітинами, які розташовані ланцюжком і мають у розрізі прямокутну форму( кардіоміоцитами).

37.Види кардіоміоцитів, особливості їх структури та функції.

Вони бувають двох видів:

- скоротливі, або типові, серцеві міоцити, які є робочою мускулатурою серця, і

- провідні, або атипові, серцеві міоцити, що належать до провідної системи серця.

Скоротливі кардіоміоцити У серцевих міоцитах багато саркоплазми і відносно мало міофібрил порівняно зі скелетними м'язовими волокнами. У саркоплазмі серцевих міоцитів є значна кількість мітохондрій. У клітинах серцевого м'яза Т-трубочки заходять всередину на рівні Z-пластинок, тому кількість їх відповідає числу саркомерів. Т-трубочки у два рази ширші, ніж у скелетних м'язах і, крім того, відрізняються тим, що вистелені базальною мембраною, яка лежить назовні від сарколеми. Тут також відсутня типова картина тріад, тому що цистерни саркоплазматичної сітки, які контактують з Т-трубочками малі і не утворюють повних кілець навколо міофібрил. Функція Т-трубочок серцевого м'яза така ж, як і у скелетних м'язах, тобто проведення рухових імпульсів у клітину і забезпечення одночасного скорочення усіх міофібрил.

Атипові міоцити міокарду – провідні серцеві міоцити – належать до провідної системи серця. Остання складається з синусно-передсердного вузла, передсердно-шлуночкового вузла та передсердно-шлуночкового пучка (Гіса) з його розгалуженнями. Серед провідних серцевих міоцитів за морфологічними та функціональними особливостями можна визначити три типи клітин. Клітини першого типу мають назву пейсмейкерних клітин (Р-клітин), або водіїв ритму. Вони мають нестабільний потенціал спокою і здатні у спокої деполяризуватися з частотою 70 разів на 1 хв – тобто ці клітини генерують імпульси до скорочення. Пейсмейкерні клітини локалізуються у центральній частині синуснопередсердного вузла. Саркоплазматична сітка розвинена слабо, Т-система відсутня, є багато піноцитозних пухирців та кавеол.

Клітини другого типу — це перехідні клітини, функціональне значення яких полягає у передачі збудження від Р-клітин до клітин пучка і скоротливих елементів міокарду. Локалізуються ці клітини на периферії синусно-передсердного вузла і становлять більшу частину передсердно-шлуночкового вузла. Морфологічно це – тонкі витягнуті клітини, менші за діаметром, ніж типові серцеві міоцити. Міофібрил у них дещо більше, ніж у Р-клітинах, але менше, ніж у скоротливих кардіоміоцитах і розташування їх менш впорядковане.

Клітини третього типу – це клітини пучка провідної системи та його ніжок (так звані волокна Пуркіньє). Вони передають збудження від перехідних клітин до скоротливих серцевих міоцитів шлуночків. За будовою клітини пучка відрізняються великими розмірами – понад 15 мкм у діаметрі. Міофібрил у них мало, вони розташовуються на периферії волокна, орієнтовані у різних напрямках.

38.Класифікація кровотворних органів. Вкажіть на чому вона ґрунтується.

До системи кровотворення та імунного захисту належать червоний кістковий мозок, тимус, скупчення лімфоїдних елементів у стінці травного каналу та дихальних шляхів, лімфатичні вузли, гемолімфатичні вузли, селезінка. З них перші два вважають центральними, всі інші – периферійними органами кровотворення. Функція центральних органів системи пов'язана з утворенням усіх видів формених елементів крові, забезпеченням умов для антигеннезалежного розмноження лімфоцитів. У периферійних органах імуногенезу здійснюється елімінація (знищення) клітин крові, що завершили свій життєвий цикл, а також спеціалізація під впливом антигенів ефекторних клітин (Т- і В-лімфоцитів), що забезпечують імунітет – захист організму від генетично чужого матеріалу.

39. Назвіть та опишіть тканину, яка утворює строму кровотворних органів та особливості їх гемо капілярів.

Ретикулярна тканина (textus reticularis) утворює сполучнотканинну строму кровотворних органів, формуючи мікрооточення для клітин крові, що дозрівають, В основі ретикулярної тканини лежать ретикулярні клітини і волокна. Ретикулярні клітини мають відростки, якими вони контактують одна з одною, утворюючи сітку. Сітка доповнюється ретикулярними волокнами, які тісно пов'язані з клітинами. Серед ретикулярних клітин розрізняють фібробластоподібні клітини, фагоцити моноцитарного генезу та малодифе-ренційовані клітини.

Гемокапіляри синусоїдного типу, мають фенестри в ендотелії і пори у базальній мембрані, розташовані у кровотворних органах, печінці.

наявність гемокапілярів пористого типу (синусоїдів) забезпечує можливість виходу зрілих клітин крові у кровообіг. Слід зауважити, що у нормальних умовах синусоїдні гемокапіляри кісткового мозку непроникливі для незрілих клітин крові. Ця вибіркова проникливість пов'язана зі специфікою хімічного складу і цитотопографії вуглеводних детермінант поверхні зрілих і недостатньо диференційованих клітин.

40. Червоний кістковий мозок. Назвіть чим представлена строма і паренхіма цього органа.

ЧЕРВОНИЙ КІСТКОВИЙ МОЗОК (medulla ossium rubra) – центральний орган кровотворення, в якому містяться стовбурові кровотворні клітини і відбувається розмноження та диференціація клітин мієлоїдного та лімфоїдного рядів: утворюються еритроцити, тромбоцити, гранулоцити, моноцити, В-лімфоцити та попередники Т-лімфоцитів.

Удорослому організмі червоний кістковий мозок розміщений в епіфізах трубчастих кісток і в губчастій речовині плоских кісток.

Трабекули губчастих кісток утворюють опору для ретикулярної тканини, яка у свою чергу служить каркасом для гемопоетичних клітин – стовбурових, напівстовбурових, диферонів еритроцитарного, тромбоцитарного, гранулоцитарного, моноцитарного та лімфоцитарного рядів.

Міжтрабекулярний простір заповнений ретикулярною тканиною (ніжна строма) та мієлоїдною і лімфоїдною тканиною (паренхіма органа).

Найінтенсивніше гемопоез відбувається саме біля ендосту кісткових трабекул, так як остеобласти здатні активувати гемопоез, виділяючи різні класи гемопоетинів.

Для гемопоетичних клітин характерне формування острівців, у яких розміщені клітини того чи іншого гістогенетичного ряду. Процеси проліферації та дозрівання клітин найбільш інтенсивні поблизу ендосту. Червоний кістковий мозок добре васкуляризований, причому наявність гемокапілярів пористого типу (синусоїдів) забезпечує можливість виходу зрілих клітин крові у кровообіг.

У нормальних умовах синусоїдні гемокапіляри кісткового мозку непроникніі для незрілих клітин крові. Ця вибіркова проникливість, пов'язана зі специфікою хімічного складу і цитотопографії вуглеводних детермінант поверхні зрілих і недостатньо диференційованих клітин.

У дитячому віці червоний кістковий мозок заповнює діафізи та епіфізи трубчастих кісток, плоскі кістки. У 12–18 років червоний кістковий мозок у діафізах трубчастих кісток заміщується на жовтий кістковий мозок. До складу останнього належать численні адипоцити. У нормі жовтий кістковий мозок не несе функцій гемопоезу, однак при масивній крововтраті у ньому можуть з'являтися центри мієлоїдного кровотворення. У старечому віці червоний і жовтий кістковий мозок набувають драглистої консистенції і називаються желатинозним кістковим мозком.

.41.Тимус. . Назвіть чим представлена строма і паренхіма цього органа.

Тимус (thymus) — центральний орган імуногенезу, в якому відбувається розмноження та дозрівання (антигеннезалежна диференціація) Т-лімфоцитів. У тимусі виробляються тимозин, тимулін, тимопоетин та інші регуляторні пептиди, які забезпечують проліферацію та дозрівання Т-лімфоцитів у центральних і периферійних органах імуногенезу, а також ряд інших біологічно активних речовин: інсуліноподібний фактор (знижує рівень цукру в крові), кальцитоніноподібний фактор (знижує рівень кальцію в крові), фактор росту (забезпечує ріст тіла).

Зовні тимус вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа відходять перегородки, що поділяють його на часточки. Сполучна тканина капсули тимуса відмежована від його паренхіми базальною мембраною пористого типу, яка у місцях вростання кровоносних судин формує характерні канали, що йдуть вглиб органа.

СТРОМА

    щільна строма: капсула і септи утворені РВСТ
    м'яка строма: ретікулоепітеліальних тканину; в кірковій речовині є особливі різновиди клітин ретікулоепітеліальних строми - епітеліальні клітини-годувальниці, дендритні епітеліальні клітини коркового шару; в мозковій речовині також є спеціальні види клітин ретікулоепітеліальних строми - інтердігітальние дендритні клітини, епітеліальні клітини мозкової речовини, тільця Гассаля
Паренхіма. структурним елементом паренхіми є часточка тимуса, що складається з коркової

    кіркова речовина: утворено клітинами-попередниками Т-лімфоцитів, Т-лімфобластів, Т-лімфоцитами на різних рівнях диференціювання, що гинуть Т-лімфоцитами, макрофагами, лежачими в осередках ретікулоепітеліальних строми через наявність великої кількості клітин забарвлюється інтенсивно і виглядає більш темним, по порівнянні з мозковою речовиною
        мозкова речовина: утворено Т-лімфоцитами, макрофагами, іноді зустрічаються плазматичні клітини

Назвіть та опишіть будову структурно-функціональної одиниці тимуса

Часточка тимуса є структурною і функціональною одиницею органа. Основою часточки є каркас із так званих епітеліоретикулоцитів – особливих епітеліальних клітин зірчастої форми, які контактують своїми відростками, утворюючи сітчастий симпласт. Проміжки між епітеліоретикулоцитами заповнені переважно Т-лімфоцитами, у меншій мірі – макрофагами. Незначну частину серед клітинних елементів тимуса становлять фібробласти, міофібробласти, а також тканинні базофіли. Центральна ділянка часточки тимуса, яка на гістологічних препаратах зафарбовується світліше від периферії, має назву мозкової речовини; темну периферію часточки називають кірковою речовиною.

У кірковій речовині часточки тимуса компактно розміщені малі й середні лімфоцити в оточенні макрофагів (у тому числі їх різновиду, що має назву дендритних клітин) і епітеліоретикулоцитів, а також Т-лімфобласти, причому останні локалізуються переважно у субкапсулярній зоні. Епітеліоретикулоцити, макрофаги та дендритні клітини субкапсулярної зони тимуса часто називають тимусними клітинами-няньками, оскільки вони створюють мікрооточення і необхідні умови для дозрівання Т-лімфоцитів (тимоцитів). У кіркову речовину тимуса з червоного кісткового мозку переносяться попередники Т-лімфоцитів. Тут відбувається їх проліферація під дією тимозину, який продукують епітеліоретикулоцити, і вибірковий фагоцитоз частини новоутворених клітин макрофагами. Відібрані (нефагоцитовані) Т-лімфоцити мігрують у мозкову речовину, звідки можуть надходити у периферійний кровообіг.

Мозкова речовина часточки тимуса утворена малими, середніми і великими Т-лімфоцитами, Т-лімфобластами, які також оточені епітеліоретикулоцитами та макрофагами, однак розміщені менш компактно порівняно з кірковою речовиною. Лімфоцити мозкової речовини являють собою рециркулюючий пул клітин, які можуть потрапляти у кровообіг і повертатися назад до тимуса. Характерною морфологічною ознакою тимуса є наявність у мозковій речовині особливих концентричних нашарувань епітеліальних клітин, що мають назву тимусних тілець Гассаля. Вони утворюються при дегенерації і взаємному нашаруванні зірчастих епітеліоретикулоцитів мозкової речовини. Тільця Гассаля зафарбовуються оксифільно, у цитоплазмі клітин, що їх утворюють, знаходять гранули кератину, товсті пучки фібрил та великі вакуолі. У центрі тимусних тілець розміщений оксифільний клітинний детрит. Існує взаємозв'язок між появою тілець Гассаля і набуттям Т-лімфоцитами імунної компетентності.

Селезінка. Загальний план будови: строма і паренхіма селезінки.

СЕЛЕЗІНКА (splen, lien) — непарний орган, розміщений у черевній порожнині. Селезінка має довгасту форму, локалізується у лівому підребер'ї. Маса її 100...150 г, розміри 10х7х5 см. У селезінці здійснюються розмноження і антигензалежна диференціація лімфоцитів, а також елімінація еритроцитів і тромбоцитів, що завершили свій життєвий цикл. Селезінка виконує також функцію депо крові та заліза, виробляє біологічно активні речовини (спленін, фактор пригнічення еритропоезу), в ембріональному періоді є універсальним кровотворним органом. Селезінка вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа проростають перегородки — трабекули. Капсула і трабекули, крім багатої колагеновими та еластичними волокнами сполучної тканини, містять пучки гладких міоцитів і є опорно-скоротливим апаратом селезінки.

Строма селезінки, яка представлена ретикулярною тканиною, а в її петлях знаходяться клітини паренхіми. Паренхіма включає два відділи з різними функціями:

біла пульпа
червона пульпа

Які морфо-функціональні особливості селезінки забезпечують елімінацію формених елементів крові?

У селезінці здійснюються розмноження і антигензалежна диференціація лімфоцитів, а також елімінація(знищення) еритроцитів і тромбоцитів, що завершили свій життєвий цикл.

Червона пульпа, яка становить близько 80 % маси селезінки, — це скупчення формених елементів крові, що містяться або в оточенні ретикулярних клітин, або в системі судинних синусів селезінки. Ділянки червоної пульпи, локалізовані між синусами, називають тяжами Більротта або пульпарними тяжами селезінки. У них здійснюються процеси перетворення В-лімфоцитів у плазмоцити, а також моноцитів у макрофаги. Макрофаги селезінки здатні впізнавати та руйнувати старі або пошкоджені еритроцити та тромбоцити. При цьому гемоглобін зруйнованих еритроцитів утилізується і стає джерелом заліза для синтезу білірубіну і трансферину. Молекули останнього захоплюються з кровообігу макрофагами червоного кісткового мозку і використовуються у процесі новоутворення еритроцитів.

Назвіть тканинний склад строми і паренхіми лімфовузла та вкажіть його функції.

Лімфатичні вузли (nodi lympnatici) — бобоподібної форми потовщення за ходом лімфатичних судин, де відбувається антигензалежне розмноження В- і Т-лімфоцитів, придбання ними імунної компетенції, а також очищення лімфи від сторонніх частинок. Загальна маса лімфатичних вузлів становить 1% маси тіла, тобто близько 700 г. Лімфатичні вузли утворюють понад 50 груп. За топографією вони поділяються на вузли тіла (соматичні), нутрощів (вісцеральні) та змішані, що збирають лімфу як від нутрощів, так і інших органів. Розмір лімфатичних вузлів знаходиться в межах 5...10 мм. Лімфатичний вузол покритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа відходять сполучнотканинні перегородки — трабекули. У капсулі деяких лімфатичних вузлів знайдені гладкі міоцити, які беруть участь у формуванні опорно-скоротливого апарату вузла.

Лімфатичний вузол побудований із строми і паренхіми (stroma et parenchyma).

Строма вузла складається із сітчастої (ретикулярної) тканини, в петлях якої розташовані клітини крові, головним чином з різних субпопуляцій Т– і В–лімфоцитів (lymphocyti).

Паренхіма вузла представлена:

- кірковою речовиною (cortex);

- мозковою речовиною (medulla), що утворюють Т– і В–залежні зони.

Паренхіма вузла утворена В- і Т-лімфоцитами, остов для яких формує ретикулярна тканина.

Назвіть центральні органи системи імунного захисту та вкажіть їх функції.

До центральних органів системи імунного захисту належать червоний кістковий мозок, тимус.

Функція центральних органів системи пов'язана з утворенням усіх видів формених елементів крові, забезпеченням умов для антигеннезалежного розмноження лімфоцитів.

Червоний кістковий мозок (medulla ossium rubra) – центральний орган кровотворення, в якому містяться стовбурові кровотворні клітини і відбувається розмноження та диференціація клітин мієлоїдного та лімфоїдного рядів: утворюються еритроцити, тромбоцити, гранулоцити, моноцити, В-лімфоцити та попередники Т-лімфоцитів.

Класифікація органів ендокринної системи.

Серед елементів ендокринної системи організму розрізняють чотири групи складників: центральні, периферійні, органи із змішаними функціями та дисоційовані ендокринні клітини.

1. Центральні органи ендокринної системи — гіпоталамус, гіпофіз і епіфіз. Ці органи тісно пов'язані з органами центральної нервової системи і координують діяльність усіх інших ланок ендокринної системи.

2. Периферійні ендокринні органи — щитовидна, прищитовидні і надниркові залози. Це суто ендокринні залози, які здійснюють багатоплановий вплив на організм, посилюючи або послаблюючи обмінні процеси.

3. Органи, які поєднують виконання ендокринної функції з рядом інших. Це підшлункова залоза, статеві залози (яєчко, яєчник), нирки, плацента тощо.

4. Дисоційована ендокринна система — ендокриноцити, які лежать в різних органах поодинці, можуть мати епітеліальне походження або нейральне. Останні здатні захоплювати з крові та декоарбоксилювати попередники амінів, тому належать до так званої APUD-системи (від англ. amine precursors uptake and decarboxylation). Ці клітини виявляються при імпрегнації сріблом, тому ще називаються аргентафінними.

Клітинний склад і гормони ядер переднього гіпоталамуса

У передньому гіпоталамусі є дві пари ядер, побудованих з великих пептидохолінергічних нейросекреториих клітин: супраоптичні та паравентрикулярні. Клітини супраоптичних, у меншій мірі паравентрикулярних ядер, виробляють гормон вазопресин , який призводить до скорочення гладких міоцитів судинної стінки, зумовлюючи цим підвищення тиску крові. Другий ефект вазопресину полягає у зменшенні сечовиділення завдяки посиленню реабсорбції води у нирках. З урахуванням цього ефекту вазопресин називають ще антидіуретичним гормоном. В останні роки показана також важлива роль вазопресину в регуляції температури тіла, діяльності серцево-судинної системи; цей гормон необхідний для нормального розвитку головного мозку.

Клітини паравентрикулярних ядер синтезують окситоцин, який викликає скорочення гладких міоцитів матки і молочної залози. Гормони супраоптичних та паравентрикулярних ядер по аксонах нейросекреторних клітин опускаються у задню частку гіпофізу, де виводяться у кровообіг через аксовазальні синапси.

Клітинний склад і гормони ядер середнього гіпоталамуса.

До середнього гіпоталамуса належать аркуатне, дорсомедіальне, вентромедіильне, супрахіазматичне ядра, а також преоптична зона. Дрібні адренохолінергічні нейросекреторні клітини ядер середнього гіпоталамуса виробляють дві групи біологічно активних речовин — ліберини і статини, які впливають на клітини передньої частки гіпофіза. Ліберини і статини об'єднують під спільною назвою рилізинг-факторів (від анг. to release— звільняти, випускати). Ліберини і статини фізіологічні антагоністи: перші стимулюють, а останні пригнічують продукцію і виведення у кров гормонів гіпофіза. Ліберини і статини доносяться до гіпофіза системою його ворітної вени: аксовазальні синапси лежать в медіальній еміненції (первинна сітка) звідки кров збирається у ворітну вен, яка потім у аденогіпофізі формує вторинну капілярну сітку. Відомі наступні види ліберинів: фолліберин, люліберин, соматоліберин, пролактоліберин, тироліберин, меланоліберин, кортиколіберин; група статинів включає соматостатин, пролактостатин і меланостатин. Назви гормонів середньої групи ядер гіпоталамуса утворені з двох частин: перша частина відповідає назві гормона гіпофіза, який продукує клітина-ціль (наприклад, фолітропін, лютропін, соматотропін), друга частина включає слово ліберин чи статин — залежно від фізіологічної дії гормона.

Ядра гіпоталамуса побудовані з дрібних або великих мультиполярних нейроцитів з розвинутими елементами комплексу Гольджі та гранулярної ендоплазматичної сітки. Особливістю нейросекреторних клітин супраоптичного та паравентрикулярного ядер е властивість нагромаджувати секреторні гранули у характерних розширеннях аксонів (тільцях Херінга), локалізованих у нейрогіпофізі.

50.Аденогіпофіз. Клітинний склад та основні гормони дистальної частки.

Аденогіпофіз покритий фіброзною капсулою; представлений тяжами ендокринних клітин (аденоцітов), оточених мережею ретикулінових волокон; ретикулінові волокна також оточують капіляри з фенестрованим ендотелієм і широким просвітом вторинної капілярної сітки.

Ендокринні клітини передньої частки, що синтезують пептидні гормони, містять елементи гранулярної ендоплазматичної сітки, комплекс Гольджі, численні мітохондрії і секреторні гранули різного діаметру. Клітини розташовані анастомозуючих тяжами (трабекулами) і острівцями між кровоносними капілярами з фенестрованним ендотелієм. В останні виводяться гормони, з капілярів до клітин надходять ліберіни і соматостатин.

В ендокриноцитах дистальної частки гіпофіза розрізняють дві групи клітин — хромофільні та хромофобні. Хромофільні клітини містять у цитоплазмі гранули, які інтенсивно зв'язують спеціалдьні гістологічні барвники, що використовуються для забарвлення гормонів. Хромофобних клітин більше — близько 60%. В їхній цитоплазмі відсутні гранули, ці клітини слабо зафарбовуються на гістологічних препаратах.

Хромофобні ендокриноцити дистальної частки гіпофіза являють собою досить гетерогенну популяцію клітин.

До них належать: 1) малодиференційовані камбіальні клітини, які є резервом для заміщення ендокриноцитів, що закінчили свій життєвий цикл;

2) клітини, що вступили у стадію диференціації, однак ще не встигли нагромадити у цитоплазмі спеціальних гормономістких гранул;

3) клітини, які у момент взяття гіпофіза для гістологічного дослідження викинули свої секреторні гранули за межі цитоплазми;

4) фолікулярно-зірчасті клітини

Група хромофільних ендокриноцитів містить три різновиди клітин: базофільні, ацидофільні та клітини, які займають проміжне положення між базофілами та ацидофілами.

Базофільні ендокриноцити .Серед них розрізняють гонадотропні та тиротропні клітини. Гонадотропоцити продукують фолікулостимулюючий гормон (ФСГ, або фолітропін), який впливає на проліферацію сперматогоній яєчка та фолікулярних клітин яєчника, а також лютеїнізуючий гормон (ЛГ, або лютропін), функція якого полягає у стимуляції жовтого тіла яєчника та стимуляції продукції чоловічих статевих гормонів інтерстиційними ендокриноцитами яєчка. Тиротропні ендокриноцити продукують тиротропний гормон (ТТГ), який регулює функцію щитовидної залози.

Ацидофільні ендокриноцити гіпофіза містять у цитоплазмі великі щільні гранули, які зафарбовуються кислими барвниками. Серед ацидофільних аденоцитів розрізняють мамотропні та соматотропні клітини. Мамотропні ендокриноцити продукують лактотропний гормон (ЛТГ, пролактин), який викликає дозрівання лактоцитів молочної залози і стимулює вироблення ними компонентів молока; ЛТГ також продовжує функціонування жовтого тіла яєчника

Соматотропні клітини продукують соматотропний гормон (СТГ), який впливає на білковий обмін і, таким чином, забезпечує ріст тіла.

ретя група хромофільних аденоцитів, що не відноситься ні до базофілів, ні до ацидофілів, має назву кортикотропоцитів. Вони виділяють у кров адренокортикотропний гормон (АКТГ, кортикотропін), який стимулює ендокринну функцію клітин кіркової частики надниркової залози.

51 Назвіть клітини проміжної частки гіпофіза та вкажіть гормони, які виробляють інтермедіоцити Проміжна частка гіпофіза відмежована від дистальної прошарком пухкої сполучної тканини. Вона побудована з двох різновидів клітин: меланотропних та ліпотропних. Меланотропоцити виділяють у кров меланотропний гормон, що впливає на пігментний обмін. Ліпотропні ендокриноцити з допомогою ліпотропіну стимулюють обмін ліпідів у організмі.

52. Структурні компоненти та функціональне призначення нейрогіпофізу

Задня частка гіпофіза (нейрогіпофіз) Нейрогіпофіз включає задню частку гіпофіза і нейрогіпофізарну частину ніжки гіпофіза. Нейрогіпофіз складається з клітин нейроглії – пітуіцитів (походження яких пов’язана із епендимоцитами, що вистеляють стінки 3-го шлуночка мозку), кровоносних судин, аксонів гіпоталамо-гіпофізарного тракту і їх закінчень на кровоносних капілярах (аксо-вазальних синапсів). Власна ендокринна функція пітуіцитів невідома, вони містять численні проміжні філаменти, пігментні гранули та ліпідні включення. На відміну від передньої частки гіпофіза, задня частка (нейрогіпофіз) - частина мозку. Нейрогіпофіз містить аксони і їх закінчення, що належать нейронам з великими перікаріонами. Перикаріони нейронів, що виробляють рилізинг-фактори для клітин-мішеней в передній частці гіпофіза, мають менші розміри. Великі нейрони гіпоталамуса продукують вазопресин і окситоцин, які по аксонах транспортуються в задню частку, де і відбувається їх вивільнення з нейросекреторних клітин. Отже, задня частка, служить місцем виділення пептидних гормонів з гіпоталамуса.

53 Описати клітинний склад паренхіми та функцію епіфіза:

Епіфіз розміщений біля основи проміжного мозку, в дорсальній частині даху третього шлуночка. Зовні вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа відходять перегородки, що ділять його на часточки. Кожна часточка епіфіза складається з двох видів клітин — нейросекреторних пінеалоцитів і гліоцитів (астроцитної глії). Функція епіфіза до кінця не з'ясована. В останні роки виявлено, що епіфіз допомагає людині пристосовуватися до зміни дня і ночі (біологічний годинник), до інших природних ритмів. Вважають також, що епіфіз гальмує швидкий ріст скелета, розвиток статевих залоз. Пригнічення діяльності епіфіза у дітей спричиняє передчасний статевий розвиток (у 8-10-річних хлопчиків з'являються статеві ознаки дорослих чоловіків) і затримання росту унаслідок гальмівної дії на гіпофіз

54. Описати структурно-функціональну одиницю щитоподібної залози

Структурно-функціональною одиницею щитовидної залози є фолікул. Середній діаметр фолікулів близько 50 мкм. Форма їх переважно округла. Фолікули представляють собою замкнуті бульбашки. Стінка їх утворена одношаровим епітелієм, що складається з фолікулярних ендокріноцітов (тироцитов). Серед цих клітин у вигляді невеликих скупчень знаходяться С-клітини. Вони можуть бути і близько фолікулів, і між фолікулами.

Порожнина фолікула заповнена продуктом секреції тироцитов – колоїдом, що містить білки – тіроглобуліни. Зовні фолікули обплітають мережі кровоносних і лімфатичних капілярів. Між сусідніми фолікулами зустрічаються інтерфоллікулярние острівці, що складаються з малодиференційовані ендокріноцітов.

Фолікулярні ендокріноціти мають кубічну форму і округле ядро. На апікальній поверхні їх є мікроворсинки. У цитоплазмі добре розвинені органели, що забезпечують синтез білків. Багато вільних рибосом, що утворюють полісоми. Сусідні ендокріноціти в стінці фолікула з’єднуються за допомогою щільних контактів, десмосом і інтердігітацій.

55. Структурні й функціональні відмінності фолікулярних й парафолікулярних клітин щитоподібної залози. мають різне походження і функції: фолікулярні ендокриноцити, тироцити, що виробляють гормон тироксин (трийодтиронін і тетрайодтиронін), і парафолікулярні ендокриноцити, що виробляють гормон кальцитонін.

Тироцити фолікулів — основний клітинний компонент щитовидної залози. Форма цих клітин пов'язана з їхньою функціональною активністю: у нормі у дорослих людей вони кубічні, при гіперфункції й у дітей набувають призматичної форми, при гіпофункції і в старечому віці стають плоскими. На апікальній (зверненій у просвіт фолікула) поверхні тироцита є мікроворсинки, які беруть участь у виведенні секреторних продуктів у просвіт фолі кула. Бічні поверхні сусідніх клітин формують десмосомні контакти. Плазмолема базальної поверхні тироцита утворює численні інвагінації. Посилення функціональної активності тироцитів супроводжується зростанням кількості і висоти мікроворсинок, збільшенням чисельності інвагінацій.

С -клітини у складі фолікулів називають також парафоллікулярними клітинами. У них відбувається експресія кальцитонінового гена CALC1, що кодує кальцитонін, катакальцин і що відноситься до кальцитонінового гену пептид а. С - клітини більші тироцитів, у складі фолікулів розташовані, як правило, поодиноко. Морфологія цих клітин характерна для клітин, що синтезують білок на експорт (присутні гранулярна ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, секреторні гранули, мітохондрії ) . На гістологічних препаратах цитоплазма С- клітин виглядає світліше цитоплазми тироцитів, звідси їх назва - світлі ( clear ) клітини .

56Опишіть парафолікулярні клітини щитоподібної залози та назвіть їх гормони.відповідь в минклому питані

57. Будова і функція прищитоподібної залози.

У людини є чотири (рідше дві) прищитовидних залози. Вони розміщені на задній поверхні щитовидної залози, під спільною сполучнотканинною капсулою. Це органи овальної форми, розмірами 6х3х2 мм, масою 35-50 мг кожний. Структурною і функціональною одиницею прищитовидної залози є трабекула (перекладка). Трабекули побудовані із скупчень клїтин-паратироцитів, які з'єднуються між собою, утворюючи десмосомні контакти.ванні обміну кальцію

58. Поняття про APUD-систему. APUD-система - це система розкиданих по організму ендокринних секретирующих клітин (апудоцитов), що мають загально е нервове походження і володіють здатністю сі н тезіровать, накопичувати і секретувати біогенні аміни і / або пептидні гормони.

APUD-система є відділом ендокринної системи. Складові APUD-систему ендокринні клітини-апудоціти розсіяні в різних органах і тканинах, вони синтезують і секретують агландулярние (тобто не відбуваються із залоз внутрішньої секреції) пептидні гормони на основі амінокислот (за винятком кальцитріолу).
По суті, це дифузно розташовані клітини і групи клітин, що виділяють гормони, які оказ и вают як місцеві (паракрінние), так і дистанційні (ендокринні), впливу на різні структури організму. Ці клітини розсіяні в епітеліальних тканинах і слизової оболонки шлунково-кишкового тракту (ШКТ), повітроносних шляхів, легенів та інших органів, а також у нервових центрах і ендокринних залозах.

59. Похідні шкіри. Порівняльна характеристика сальних і потових залоз Похідними шкіри є сальні, потові і грудні залози, волосся, нігті.

Сальні залози секретують суміш ліпідів — шкірне сало, що вкриває поверхню шкіри, пом'якшуючи її та посилюючи її бар'єрні і антимікробні властивості. Ці залози добре розвинені у шкірі, за винятком долонь, підошов і тилу стопи. Звичайно їх вивідні протоки відкриваються у волосяні цибулини. Сальні залози — прості альвеолярні з розгалуженими кінцевими відділами. Кінцеві відділи утворені багатошаровим епітелієм, у якому є клітини двох типів: 1) базальні дрібні базофільні клітини, що лежать на базальній мембрані і постійно перебувають у мітотичному циклі; 2) себоцити — великі секреторно-активні клітини, здатні нагромаджувати ліпіди . Себоцити поступово зміщуються у напрямку до вивідної протоки, де руйнуються, а їх секрет перетворюється на шкірне сало (голокриновий тип секреції). Вивідна протока вистелена багатошаровим епітелієм. Секрет сальних залоз-шкірне сало-змащує поверхню шкіри та волосся.

Потові залози мають трубчасті або трубчасто-альвеолярні кінцеві відділи та довгу звивисту вивідну протоку, яка відкривається на поверхні шкіри. Кінцеві відділи розташовані у глибоких шарах дерми шкіри і гіподермі, складаються з секреторних клітин пірамідної форми (світлих або темних) -судорифероцити і міоепітеліальних клітин. Світлі гландулоцити виділяють секрет, багатий на воду і солі, а темні — багатий на органічні компоненти. Стінка вивідних протоків утворена двошаровим кубічним епітелієм. Розрізняють еккринові (мерокринові) та апокринові потові залози. Еккринові потові залози розташовані у шкірі долонь, підошов і лоба, а апокринові — у місці пахових западин, промежини, геніталій, починають функціонувати з моменту статевого дозрівання.Вивідні протоки потових залоз у вигляді спіралі проходять через сітчастий і сосочковий шари дерми,пронизують усі шари епідермісу і відкриваються на поверхні шкіри потовою порою.Частина вивідних проток потових залоз разом з протоками сальних залоз впадає у волосяну лійку. Секрет потових залоз-піт-на 98% утворений водою,2% становлять мінеральні солі та екскреторні органічні речовини. Секрет апокринових залоз багатий на білкові речовини.які,розкладаючись на поверхні шкіри, зумовлюють характерний запах поту.

60.Назвіть шари товстої шкіри та опишіть їх тканинний склад .Товста шкіра (на долонях і підошвах) - утворена товстим (400-600 мкм) епідермісом з потужним роговим шаром, порівняно тонкою дермою; волосся і сальні залози відсутні. Епідерміс товстої шкіри складається з п'яти шарів

Базальний шар утворений одним рядом базофільних клітин кубічної або призматичної форми, що лежать на базальній мембрані, з добре розвиненими органелами і численними кератиновими філаментами (тонофіламентами)

Остистий шар складається з декількох рядів великих клітин неправильної форми, пов'язаних один з одним десмосомами в областях численних відростків ("шипів"), які містять пучки тонофіламентів. Органели добре розвинені. У глибоких відділах зустрічаються клітини, що діляться.

Зернистий шар - тонкий, утворений кількома рядами сплощених (веретеноподібних на розрізі) клітин. Ядро - плоске, темне, в цитоплазмі - численні тонофіламенти,

Блискучий шар (є тільки в товстій шкірі) - світлий, гомогенний, містить білок елеідин. Складається з 1-2 рядів сплощених оксифільних клітин з нечіткими кордонами. Органели і ядро зникають, кератогіалінові гранули розчиняються, утворюючи матрикс, в який занурюються тонофіламенти.

Роговий шар утворений плоскими роговими лусочками, в яких немає ядер ,органел, а ниткоподібні молекули білку кератину (м'який кератин) розташовані упорядковано. В рогових лусочках крім кератину містяться пухирці повітря. Кератин є щільним фібрилярним білком з високою стійкістю до дії хімічних речовин. функцію Їх тіло розташоване у базальному шарі епідермісу, формує відростки, які за допомогою десмосом контактують з кератиноцитами

61.Сосочки язика. Особливості будови, локалізація та функції.

Епітелій і власна пластинка слизової оболонки утворюють в язикові вирости з характерною будовою, які мають назву сосочків язика. Розрізняють ниткоподібні, конічні, листоподібні, грибоподібні та жолобуваті сосочки.

Ниткоподібні сосочки найчисленніші. Вони вкривають усю верхню поверхню язика, їхня висота близько 0,3 мм. Епітелій багатошаровий плоский зроговілий. При різних захворюваннях процеси відшарування зроговілих лусочок з поверхні ниткоподібних сосочків можуть сповільнюватись, язик тоді вкриває білий наліт . Роль ниткоподібних сосочків полягає у полегшенні механічної обробки їжі.
Листоподібні сосочки мають висоту 2..,5 мм, плоску форму, вкривають бічні поверхні язика. Добре розвинуті у дітей, з віком підлягають редукції. У проміжки між листоподібними сосочками впадають вивідні протоки малих слинних залоз язика.
Грибоподібні сосочки локалізовані на спинці язика переважно біля його кінчика та на краях, їх висота 1... 2 мм, за формою ці сосочки нагадують грибки з вузькою основою та розширеною верхньою частиною.
Жолобуваті сосочки розміщені на спинці язика — між його тілом та коренем. Висота сосочків 1...3 мм. усього їх налічується близько 6 — 12. Ці сосочки ніби втоплені у поверхню язика внаслідок вростання епітелію у власну пластинку слизової оболонки з утворенням рівчачка і валика навколо сосочка. Біля основи жолобуватих сосочків на поверхню епітелію виходять вивідні протоки малих слинних залоз язика.

У складі епітелію бічних поверхонь листоподібних, грибоподібних та жолобуватих сосочків розміщені смакові рецептори — так звані смакові бруньки, тому роль цих видів сосочків язика пов'язана переважно з дегустацією

62. Назвіть тканинний склад різних анатомічних частин зуба.

Зуб побудований з твердих та м'яких тканин. До твердих тканин належать емаль,

дентин та цемент. До м’яких – пульпа та періодонт.

Дентин утворює тверду основу зуба, він розміщений в ділянці коронки, шийки та кореня. Емаль вкриває коронку зуба, лежить на дентині. Цемент вкриває дентин кореня зуба. На межі дентину і пульпи зуба локалізований п р е д е н т и н, який складається з незвапнованих колагенових волокон і основної речовини, обмежених кульками звапнованого дентину .Пульпа розташована всередині зуба — в його пульпарній порожнині. В альвеолярних луночках зуби закріплюються за допомогою зубної зв'язки — періодонту.

63. Назвіть оболонки травної трубки та вкажіть їх тканинний склад.

Стінка травної трубки утворена чотирма оболонками: слизовою, підслизовою основою, м'язовою та зовнішньою.

Слизова оболонка включає епітеліальну пластинку, власну пластинку, утворену пухкою сполучною тканиною, та м'язову пластинку, побудовану з гладкої м'язової тканини. Слизова оболонка у ротовій порожнині, глотці та стравоході вкрита багатошаровим плоским незроговілим або частково зроговілим епітелієм. У середньому відділі травної трубки, починаючи зі шлунка, епітелій стає одношаровим циліндричним.

В складі підслизової основи розміщені кінцеві секреторні відділи екзокринних залоз.

М'язова оболонка переднього відділу травної трубки до середньої третини стравоходу, утворена посмугованою м'язовою тканиною, яка у нижніх відділах стравоходу поступово заміщується гладкою м'язовою тканиною. М'язова оболонка середнього відділу травної трубки утворена гладкою м'язовою тканиною. У каудальній частині прямої кишки гладка м'язова тканина доповнюється посмугованою м'язовою тканиною

Зовнішня оболонка травного каналу в його передньому (над діафрагмою) та задньому відділах представлена пухкою сполучною тканиною,

64. Назвіть тканинний склад пластинок слизової оболонки стравоходу.

Слизова оболонка включає :

-епітеліальну пластинку,

- власну пластинку, утворену пухкою сполучною тканиною,

- м'язову пластинку, побудовану з гладкої м'язової тканини.

Епітеліальна пластинка слизової оболонки має ряд особливостей у передньому, середньому та задньому відділах травної трубки. Слизова оболонка у ротовій порожнині, глотці та стравоході вкрита багатошаровим плоским незроговілим або частково зроговілим епітелієм. У середньому відділі травної трубки, починаючи зі шлунка, епітелій стає одношаровим циліндричним. У стравоході слизова оболонка утворює глибокі поздовжні складки, які полегшують проходження їжі з ротової порожнини у шлунок.. Задній відділ травної трубки подібно до переднього вистелений багатошаровим плоским незроговілим епітелієм.

М'язова пластинка слизової оболонки утворена_одним-трьома шарами гладких міоцитів. У деяких відділах травної трубки, зокрема в ротовій порожнині, м' язова пластинка слизової оболонки відсутня.

65. Оболонки шлунка. Яка оболонка найкраще виражена в тілі і яка в пілоричній частині шлунка і чому?

Складається з чотирьох оболонок:

-слизової : Слизова оболонка побудована з трьох шарів— епітелію, власної та м'язової пластинок. Слизову оболонку шлунка можна розглядати як суцільне залозисте поле. В апікальній частині клітини нагромаджують гранули слизового секрету, який при виділенні огортає поверхню слизової оболонки і захищає її від перетравлюючої дії шлункового соку. Вона найтонша в кардіальному відділі.

-підслизової: утворена шаром сполучної тканини, на якій поверхнево розміщений шар мезотелію. Серозна оболонка шлунка утворює зовнішню частину його стінки.

-м'язової : утворена трьома товстими шарами гладкої м'язової тканини: внутрішнім косим, середнім циркулярним і зовнішнім подовжнім.

-серозної.

М'язова оболонка відносно слабко розвинена в області його дна, добре виражена в тілі і найбільшого розвитку досягає на воротарі.

66.Вкажіть тип епітелію і рельєф слизової оболонки шлунка.

Тип епітелію: одношаровий циліндричний
Особливостями рельєфу слизової оболонки шлунка є наявність складок, полів і ямок. Ямки - це заглиблення епітелію у власну пластинку слизової оболонки. Складки являють собою випинання в просвіт шлунка слизової і підслизової оболонок. Поля - це ділянки слизової оболонки, які включають групу залоз, відмежовану від інших таких же груп вираженою прошарком пухкої волокнистої сполучної тканини з залозками кровоносними судинами. Ямки і складки істотно збільшують робочу поверхню слизової оболонки.

67.Назвіть різновиди залоз шлунка, та їх клітинний склад.

Ендокринна функція шлунка полягає у виробленні біологічно активних речовин гастрину, гістаміну, серотоніну. Залози шлунка в різних його відділах мають неоднакову будову. Розрізняють три види шлункових залоз: власні залози шлунка, пілоричні і кардіальні.

1) власні (фундальні) залози розташовуються в тілі і дні шлунка і чисельно переважають над іншими типами залоз. Кожна залоза побудована з п'яти різновидів клітин: головних екзокриноцитів, парієтальних екзокриноцитів, шийкових та додаткових мукоцитів, а також ендокриноцитів (аргірофільних клітин).

68. Вкажіть рельєф слизової оболонки, тип і клітинний склад епітелію тонкої кишки.

Слизова оболонка складається з трьох шарів — епітелію, власної та м'язової пластинок.

Епітелій слизової оболонки тонкої кишки — одношаровий циліндричний. До клітин епітелію відносяться:

Стовпчасті епітеліоцити ворсинок — основний функціональний елемент процесів травлення і всмоктування у тонкій кишці. Мікроворсинки цих клітин адсорбують на своїй поверхні ферменти і розщеплювані ними поживні речовини.
Келихоподібні клітини — це одноклітинні залози, що продукують слизовий секрет
Стовпчасті епітеліоцити без облямівки являють собою популяцію малодиференційованих клітин, які є джерелом фізіологічної регенерації епітелію крипт і ворсинок тонкої кишки. Будовою ці клітини нагадують стовпчасті клітини з облямівкою, однак на їхній апікальній поверхні немає мікроворсинок.
екзокриноцити з ацидофільною зернистістю (клітини Панета). Секреторними продуктами клітин Панета є дипептидази — ферменти, що розщеплюють дипептиди до амінокислот
ендокриноцити тонкої кишки. Продуктами їхньої синтетичної діяльності є ряд біологічно активних речовин, що здійснюють місцевий регуляторний вплив на секрецію, всмоктування і моторику кишки.

Особливістю рельєфу слизової оболонки тонкої кишки є наявність циркулярних складок, ворсинок і крипт.

Ворсинка — це пальцеподібний виріст слизової оболонки. Завдяки наявності як ворсинок, так і мікроворсннок всмоктувальна поверхня слизової оболонки тонкої кишки зростає у сотні разів. Крипти — це трубчасті вростання епітелію у власну пластинку слизової оболонки кишки.

69. Особливості гістологічної будови стінки дванадцятипалої кишки.

Стінка дванадцятипалої кишки складається з серозної, м’язової та слизової оболонок, а також підслизової основи, відокремленої від слизової оболонки м’язової пластинкою.

На внутрішній поверхні дванадцятипалої кишки є кишкові ворсинки, вкриті високим призматичним епітелієм, завдяки мікроворсинкам якого абсорбційна здатність клітини збільшується в десятки разів. Власна пластинка слизової оболонки помірно інфільтрована лімфоцитами і плазматичними клітинами, зустрічаються і лімфатичні фолікули. У підслизової основі розташовані слизові дуоденальні залози. М’язова оболонка дванадцятипалої кишки є продовженням м’язової оболонки шлунка; вона утворена пучками гладких м’язових клітин, розташованих у два шари. У зовнішньому шарі вони розташовуються подовжньо, у внутрішньому – циркулярно. Серозна оболонка покриває дванадцятипалу кишку лише частково, інші відділи покриті адвентіцією, утвореної пухкою волокнистою сполучною тканиною, що містить велику кількість судин і нервів.

70. Особливості гістологічної будови товстої кишки (рельєф, оболонки, пластинки).

Стінка товстої кишки має чотири оболонки: слизову, підслизову, м'язову та зовнішню — серозну або адвентиційну.

Слизова оболонка товстої кишки утворена одношаровим циліндричним епітелієм, сполучнотканинною власною пластинкою та побудованою з гладкої м'язової тканини м'язовою пластинкою. Особливістю рельєфу слизової оболонки товстої кишки є наявність великої кількості крипт і відсутність ворсинок. Переважну більшість клітин епітеліального пласта слизової оболонки товстої кишки становлять келихоподібні клітини, значно менше тут стовпчастих епітеліоцитів з посмугованою облямівкою та ендокриноцитів. У пухкій сполучній тканині власної пластинки слизової оболонки є значні скупчення лімфоцитів. У його складі є велика кількість клітин Панета і кишкових ендокриноцитів. М'язова пластинка слизової оболонки товстої кишки утворена двома шарами гладких міоцитів: внутрішнім циркулярним і зовнішнім косо поздовжнім. Підслизова основа товстої кишки утворена пухкою сполучною тканиною, у якій є скупчення жирових клітин, а також значна кількість лімфатичних фолікулів.

У підслизовій основі розміщені судинно-нервові сплетення.

М'язова оболонка товстої кишки утворена двома шарами гладких міоцитів: внутрішнім циркулярним і зовнішнім поздовжнім, між якими залягають прошарки пухкої сполучної тканини. В ободовій кишці зовнішній шар гладких міоцитів не суцільний, а утворює три поздовжні стрічки.

Зовнішня оболонка переважної більшості товстої кишки — серозна; у каудальній частині прямої кншки серозна оболонка переходить в адвентиційну

Опишіть морфофункціональні особливості червоподібного відростка.

Його стінка складається з чотирьох шарів: серозної, м'язової, підслизового прошарку та слизової оболонки.

Червоподібний відросток -- лімфо-епітеліальний орган, який виконує захисну функцію і належить до периферійної ланки імунної системи. У зв'язку з високою насиченістю лімфоїдними елементами його інколи називають мигдаликом черевної порожнини.

Слизова оболонка відростка містить неглибокі і нечисленні крипти, розташовані радіально. Епітелій слизової оболонки червоподібного відростка — одношаровий призматичний, інфільтрований лімфоцитами, з невеликим вмістом келихоподібних клітин.

У його складі є велика кількість клітин Панета і кишкових ендокриноцитів. В останніх синтезується основна частка ендогенних серотоніну і мелатоніну організму. Цим фактом, а також високим вмістом лімфоїдних елементів, очевидно, пояснюється важливе місце, яке посідає червоподібний відросток у системі імунного захисту організму людини.

Слизова оболонка, а також підслизова основа відростка інфільтровані лімфоцитами, які утворюють лімфатичні вузлики і міжвузликові скупчення. М'язова пластинка слизової оболонки розвинена слабко, може бути відсутня.

М'язова оболонка має два шари: внутрішній циркулярний і зовнішній поздовжній. Останній є суцільним, на відміну від ободової кишки. 3овні вкритий серозною оболонкою, яка формує власну брижу червоподібного відростка.

Будова ацинуса підшлункової залози

Структурно-функціональною одиницею екзокринної частини підшлункової залози є панкреатичний ацинус, у який входять кінцевий секреторний відділ і вставна протока. Вставні протоки є початком системи вивідних проток залози. Вони далі переходять у внутрішньочасточкові, міжчасточкові протоки і загальну панкреатичну протоку, яка впадає в дванадцятипалу кишку.

Панкреатичний ацинус має форму мішечка розмірами 100... 150мкм. Він складається з 8— 12 великих секреторних клітин — екзокринних панкреатоцитів або ациноцитів і кількох дрібних клітин вставної протоки.

Острівці Лангерганса. Клітинний склад та основні гормони.

Ендокринна частина підшлункової залози становить лише 0,9...3,6% від маси всього органа і має вигляд невеликих скупчень клітин — так званих панкреатичних острівців, які розташовані у часточках між панкреатичними ацинусами. Острівці уперше описав П. Лангерганс у 1869 р., у зв'язку з чим вони носять його ім'я. Панкреатичних острівців більше у хвості і менше в головці залози (у дорослих — в чотири рази, у дітей — в шість разів). Загальна кількість острівців у всій залозі може коливатися від 200 тис. до 2 млн. Форма острівців здебільшого округла або овальна, але можуть траплятися острівці зірчастої та стрічкоподібної форми. Середній діаметр острівців 100...300 мкм. Острівець вкритий тонкою сполучнотканинною оболонкою, яка може бути не суцільною.

Острівці складаються з ендокринних клітин — інсулоцитів, між якими локалізовані гемокаліляри фенестрованого типу, оточені перикапілярними просторами (рис. 3.85). Інсулярні гормони у першу чергу потрапляють у цей простір, а потім через стінку капілярів — у кров. Інсулоцити, на відміну від ацинозних клітин, мають менші розміри. Цитоплазма зафарбовується звичайними барвниками дуже слабо, і тому острівці виглядають на таких препаратах світлими на тлі темної екзокринної паренхіми. У цитоплазмі інсулоцитів помірно розвинена гранулярна ендоплазматична сітка, добре — комплекс Гольджі, мітохондрії.

Найбільш характерною рисою цих клітин є наявність секреторних гранул, за властивостями яких інсуло-цити поділяють на п'ять основних видів: В-клітини (базофільні), А-клітини (ацидофільні), D-клітини (дендритні), D1-клітини (аргірофільні) та РР-клітин.

В-клітини становлять основну масу клітин острівців (70...75 %). Вони здебільшого лежать у центрі острівців. Гранули цих клітин діаметром близько 275 нм нерозчинні у воді, але добре розчиняються у спирті, вони є базофільними: специфічно забарвлюються альдегід-фуксином у фіолетовий колір. Вміст гранули відокремлений широким світлим обідком від її мембрани. Ці гранули містять синтезований В-клітинами гормон інсулін. Основна дія інсуліну полягає у тому, що клітинна мембрана гепатоцитів, адипоцитів, гладких міоцитів, посмугованих м'язових волокон стає проникливою для глюкози, що є у крові, внаслідок чого глюкоза може засвоюватися ними. Тому одним з найбільш яскравих ефектів інсуліну є його гіпоглікемічна дія. При нестачі інсуліну клітини не можуть споживати глюкозу, рівень її у крові різко підвищується, і глюкоза потрапляє в сечу. Це буває при цукровому діабеті.

А-к л і т и н и становлять 20...25 % маси острівців, займають здебільшого периферійне положення. Розміри їх більші, ніж у В-клітин, ядра бідніші на гетерохроматин. Гранули А-клітин нерозчинні у спирті, але розчинні у воді. Вони є оксифільними — забарвлюються кислим фуксином у червоний колір. Розмір гранул — 230нм, їх щільний вміст відокремлений від мембрани вузеньким світлим обідком. Гранули А-клітин містять гормон глюкагон, який є антагоністом інсуліну. Під впливом глюкагону глікоген у тканинах, зокрема у печінці, розпадається до глюкози і рівень останньої у крові підвищується.

D- клітини, яких в острівцях міститься 5...10 %, мають зірчасту форму, гранули діаметром 325 нм без обідка. Секретують гормон соматостатин. Він гальмує виділення інсуліну та глюкагону А- і В-клітинами, а також пригнічує синтез ферментів ацинозними клітинами підшлункової залози.

D1-клітини розташовані в острівцях у невеликій кількості, містять дрібні (160 нм) аргірофільні гранули з вузеньким світлим обідком. ЦІ клітини продукують вазоактивний інтестинальний поліпептид (ВІП), який понижує артеріальний тиск і стимулює виділення панкреатичного соку і гормонів підшлункової залози.

PP-клітини мають полігональну форму, зерна в них дуже дрібні (140нм). Кількість цих клітин в острівцях 2...5%. Вони продукують панкреатичний поліпептид, який стимулює виділення шлункового та панкреатичного соків.

Будова класичної печінкової часточки. Компоненти печінкових тріад

Структурною і функціональною одиницею печінки, згідно з класичними уявленнями, є печінкова часточка. Класична печінкова часточка має форму шестигранних призм з плоскою основою та опуклою вершиною, з шириною до 1,5 мм і дещо більшою висотою. Часточки можуть зливатися своїми основами, утворюючи складні часточки, їх налічується близько 500 тисяч. У печінці людини часточки відокремлені одна від одної лише у кутах, де проходять судини (так звані портальні тракти), оточені невеликою кількістю сполучної тканини. Отже, у печінці людини, де в нормі сполучної тканини дуже мало, часточки до певної міри є уявною структурою, на відміну від печінки деяких тварин, наприклад свійської свині, де часточки відокремлені виразними прошарками сполучної тканини і їх можна добре розрізнити.

Кровоносна система печінки тісно пов'язана з її будовою, тому розглядається до описання складників печінкової часточки. Першою особливістю кровопостачання печінки є те, що вона отримує кров з двох судин, які входять в її ворота. Це ворітна вена та печінкова артерія. Ворітна вена збирає кров від усіх непарних органів черевної порожнини і приносить у печінку речовини, що всмокталися в кишках і є необхідними для її життєдіяльності. Печінкова артерія несе від аорти кров, багату на кисень. Ці дві судини розташовані поруч і розгалужуються на більш дрібні судини: часткові, сегментарні, міжчасточкові, навколочасточкові вени та артерії. Міжчасточкові артерії і вени супроводжуються жовчними протоками і разом утворюють так звані печінкові тріади. Поряд з ними лежать також лімфатичні судини.

75.Вкажіть оболонки жовчного міхура та їх тканинний склад

Стінка його побудована з трьох оболонок: слизової, м'язової й адвентиційної.

Слизова оболонка утворює численні складки. Вона побудована з високих призматичних епітеліоцитів з посмугованою облямівкою та власної пластинки, багатої на еластичні волокна. У ділянці шийки міхура в ній локалізовані слизові альвеолярно-трубчасті залози.

М'язова оболонка складається з пучків гладких міоцитів, розташованих у вигляді сітки з переважно циркулярною орієнтацією. У ділянці шийки міхура м'язові елементи утворюють сфінктери.

Адвентиційна оболонка побудована з щільної волокнистої сполучної тканини, в ній міститься багато товстих еластичних волокон.

76.Перечисліть повітроносні шляхи дихальної системи та назвіть оболонки з яких складається їх стінка.

До цього відділу дихальної системи належать носова порожнина, носоглотка, гортань, трахея та бронхи з їхніми розгалуженнями, включаючи термінальні бронхіоли.

Стінка носової порожнини - слизовою оболонкою.

Стінка гортані побудована з чотирьох оболонок: слизової, підслизової, фіброзно-хрящової та адвентиційної.

Трахея побудована з тих самих чотирьох оболонок, що й гортань: слизової, підслизової, фіброзно-хрящової та адвентиційної .На відміну від гортані, епітеліальна пластинка в трахеї містить, крім війчастих келихоподібних та базальних клітин, ще й ендокринні клітини.

Бронхи мають такий же загальний план будови, як і трахея, тобто їхня стінка утворена чотирма оболонками — слизовою, підслизовою, фіброзно-хрящовою та адвентиційною. Особливості цих оболонок залежать від калібру бронха. Тому надалі будуть зазначені лише відмінні риси тої чи іншої оболонки бронхів різних типів.

Назвіть тип епітелію слизової оболонки повітроносних шляхів та його клітинний склад

Носова порожнина складається з переддвер'я і власне носової порожнини, у якій є дихальна та нюхова ділянки.

Власне носова порожнина у дихальній ділянці вкрита слизовою оболонкою, яка складається з багаторядного призматичного війчастого епітелію та сполучнотканинної власної пластинки. Епітелій лежить на базальній мембрані і містить чотири типи клітин: війчасті, мікроворсинчасті, базальні та келихоподібні.

Нюхова ділянка власне носової порожнини виконує функцію периферійного відділу нюхового аналізатора. Він розташований у верхній і заднійчастинах носової порожнини. Слизова оболонка тут має жовтувате забарвлення. Епітелій утворений клітинами трьох типів: 1) нюховими рецепторними; 2) підтримуючими; 3) базальними.

Слизова оболонка складається з епітеліальної та власної пластинок. Епітелій тут багаторядний призматичний війчастий з великою кількістю келихоподібних клітин, за винятком ділянки справжніх голосових зв'язок та надгортанника, які вкриті багатошаровим плоским незроговілим епітелієм.

Слизова оболонка така ж як і у гортані, але на відміну від гортані, епітеліальна пластинка в трахеї містить, крім війчастих келихоподібних та базальних клітин, ще й ендокринні клітини. Останні мають пірамідну форму, містять секреторні гранули. Ці клітини продукують пептидні гормони та біогенні аміни. Належать вони до дисоційованої ендокринної системи (APUD-системи) організму.

Головні бронхи мають діаметр близько 15 мм. В їхній слизовій оболонці, на відміну від трахеї, з'являється м'язова пластинка, яка відмежовує слизову від підслизової основи. Вона тонка і складається з двох шарів гладких міоцитів — внутрішнього циркулярного і зовнішнього — з поздовжнім розташуванням клітин. Слизова оболонка головного бронха, як і трахеї, не утворює складок.

Великі бронхи мають діаметр від 15 до 5 мм. М'язова пластинка слизової оболонки добре розвинена, складається з одного шару гладких міоцитів, розташованих у косо-циркулярному напрямку. Завдяки їхньому скороченню слизова цих бронхів утворює поздовжні складки. У власній пластинці слизової оболонкидосить часто зустрічаються лімфатичні вузлики. Власна пластинка бронхів багата еластичними волокнами, які розташовані поздовжньо і забезпечують розтягування бронхів та їхнє повернення в вихідне положення при диханні.

Середні бронхи мають діаметр від 5 до 2 мм. Товщина слизової оболонки та висота епітеліального шару зменшуються. М'язова пластинка слизової та її складки добре розвинені.

Діаметр малих бронхів від 2 до 0,5 мм. Епітелій стає дворядним. М'язова пластинка у малих бронхах добре розвинена. У цих бронхах відсутні залози, а також хрящі. Отже, малі бронхи мають лише слизову і зовнішню адвентиційну оболонки або відповідно чотири пластинки: епітеліальну, власну, м'язову та адвентиційну.

Термінальні (кінцеві) бронхіоли мають діаметр близько 0,5 мм і довжину до 1200 мкм. Загальний план будови їхніх стінок подібний до малих бронхів, але товщина стінки значно менша. Епітелій стає одношаровим кубічним війчастим.

У дистальних відділах бронхіального дерева епітеліальна пластинка містить сім типів клітин. Перші чотири — ті самі, що були зазначені при описі трахеї (війчасті, келихоподібні, базальні та ендокринні); крім того, тут з'являються бронхіолярні екзокриноцити (секреторні клітини Клара), безвійчасті та мікроворсинчасті(облямовані).

78.Структурна організація трахеї (оболонки, пластинки та їх тканинний склад)

Побудована з тих самих чотирьох оболонок, що й гортань: слизової, підслизової, фіброзно-хрящової та адвентиційної .На відміну від гортані, епітеліальна пластинка в трахеї містить, крім війчастих келихоподібних та базальних клітин, ще й ендокринні клітини. Останні мають пірамідну форму, містять секреторні гранули.

Власна пластинка слизової оболонки містить велику кількість еластичних волокон розташованих переважно у поздовжньому напрямку; останні іноді формують спеціальний шар, що лежить на межі з підслизовою основою. Здебільшого власна пластинка трахеї, як і в гортані, не відмежована від підслизової основи. Тут можуть траплятися окремі лімфатичні вузлики. У підслизовій основі трахеї лежать також кінцеві відділи мішаних (слизово-білкових) залоз, які переважно містяться у задній та бічних частинах органа.

Пухка сполучна тканина підслизової основи поступово переходить у щільну сполучну тканину охрястя гіаліновкх хрящових півкілець, які в кількості 16—20 складають основу волокнисто-хрящової оболонки трахеї. На задній стінці півкільця розімкнені і сполучаються пучками гладких м'язових клітин, які прикріплені до зовнішньої поверхні хряща. Завдяки наявності цього м'яза задня поверхня трахеї є м'якою і не перешкоджає проходженню їжі у стравоході, який розташованийбезпосередньо позаду трахеї.

Вздовж трахеї півкільця пов'язані між собою щільною сполучною тканиною. Адвентиційна оболонка складається з пухкої сполучної тканини, яка з'єднує трахею з іншими органами середостіння.

79.Бронхіальне дерево (типи бронхів згідно гістологічної класифікації). Оболонки стінки бронхів

На рівні п'ятого грудного хребця трахея дихотомічно поділяється на два головних бронхи (правий та лівий), які йдуть відповідно до правої та лівої легень і поділяються на позалегеневі часткові бронхи. Останні розгалужуються на зональні бронхи (чотири у кожній легені), сегментарні (десять у кожній легені), субсегментарні, малі бронхи та термінальні бронхіоли. Залежно від будови стінки та діаметру всі названі бронхи поділяють на головні, великі, середні, малі та термінальні бронхіоли.

Бронхи мають такий же загальний план будови, як і трахея, тобто їхня стінка утворена чотирма оболонками — слизовою, підслизовою, фіброзно-хрящовою та адвентиційною.

80.Назвіть структурну одиницю респіраторного відділу легень та перерахуйте її компоненти.

Територія розгалуження однієї термінальної бронхіоли є структурно-функціональною одиницею респіраторного відділу легень, яка має назву легеневого ацинуса. Ацинус побудований з трьох частин: 1) альвеолярних бронхіол (І, II, IIІ порядків); 2) альвеолярних ходів (або протоків); 3) альвеолярних мішечків

81. Види альвеолоцитів та їх функціональне значення.

Внутрішня поверхня альвеоли вистелена одношаровим епітелієм, що складається з: респіраторних епітеліоцитів (альвеолоцитів І типу) — плоских клітин, що вкривають 95% альвеолярної поверхні, великих епітеліоцитів (альвеолоцити II типу) — секреторних клітин, а також з альвеолярних макрофагів, що мігрують з міжальвеолярних перегородок через пори Кона до альвеоли.

Респіраторні альвеолоцити вкривають 95% альвеолярної поверхні , мають розміри 5...6мкм в ядерній частині та 0,2...0,9мкм у цитоплазматичній. Це плоскі клітини, їхні широкі цитоплазматичні відростки, які називають вуалями,мають довжину до 10 мкм. Саме ділянки цих відростків респіраторних клітин пристосовані до газообміну, в забезпеченні якого і полягає функція даних клітин.

Великі, або секреторні, альвеолоцити вкривають 3...4 % поверхні альвеол, розташовуючись поблизу пор або по їхніх краях, мають розміри до 10 мкм, заокруглену форму, виступають у просвіт альвеоли, сполучаються з респіраторними клітинами щільними контактами. У цитоплазмі цих клітин містяться осміофільні тільця, добре розвинені комплекс Гольджі та ендоплазматична сітка. Великі епітеліоцити продукують фосфоліпіди, з яких будуються мембрани сурфактанту.

82. Вкажіть значення, фази та хімічний склад сурфактанту.

Сурфактантний алъвеолярний комплекс (або сурфактант)— це тонка плівка, яка вкриває альвеоли зсередини і контактує з повітрям. Сурфактант складається з двох фаз — мембранної та рідкої (гіпофази). Мембранний поверхневий компонент побудований з фосфоліпїдів і білків, а розташована глибше рідка гіпофаза — з розчинених у воді глікопротеїнів. Значення сурфактанту полягає у тому, що, зменшуючи поверхневий натяг, він запобігає злипанню альвеол під час видиху. Крім того, він має бактерицидну дію і не дає проникати мікроорганізмам з повітря через стінку альвеоли, Сурфактант також запобігає транссудації рідини з капілярів в альвеоли, полегшує переміщення альвеолярних макрофагів і лімфоцитів.

83.Поняття про аерогематичний бар'єр. Його компоненти.

Структури, через які здійснюється газообмін, являють собою так званий аерогематичний бар'єр. Він включає в себе стінку альвеоли та стінку гемокаліляра товщина його становить у середньому 0,5 мкм. Компоненти аерогемагнетичного бар'єра наступні: сурфактант, без'ядерні ділянки респіраторних епітеліоцитів, базальна мембрана альвеоли, базальна мембрана капіляра і без'ядерні ділянки ендотелію капіляра. Часто базальні мембрани альвеоли і гемокапіляра зливаються в одну загальну альвеолокапілярну мембрану, що створює оптимальні умови для виконання респіраторної функції.

84. Мікроскопічна організація нирки ( кіркова та мозкова речовина).

В нирці розрізняють кіркову (периферичну) і мозкову (внутрішню) речовину. Кіркова речовина складається з ниркових часточок, в центрі яких розташовані мозкові промені, навколо — ниркові тільця нефронів і кортикальний лабіринт (система звивистих сечових канальців). Паренхіма мозкової речовини складається з прямих сечових канальців і збиральних трубочок.

85. Нефрон як структурно - функціональна одиниця нирки : компоненти та їх функції.

Структурно-функціональною одиницею ниркової паренхіми є нефрон, до складу якого входять: ниркове тільце, яке виконує функцію фільтрації, і система канальців, що забезпечують реабсорбцію білка, вуглеводів, води та електролитів, секрецію деяких речовин.

86.Опишіть структурну організацію ниркового тільця та назвіть фазу та механізм сечоутворення, що тут відбуваться.

Ниркове тільце - складається з судинного клубочка й капсули Шумлянського-Боумена.

Судинний клубочок являє собою сукупність капілярів, які беруть початок від аферентної (приносної) артеріоли і збираються в іншу артеріальну судину — еферентну (виносну) артеріолу.

У капсулі Шумлянеького-Боумена розрізняють парієтальний утворений одношаровим плоским епітелієм, і вісцеральний листки. Вісцеральний листок складається з одного шару епітеліальних клітин — подоцитів, які оточують ззовні петлі капілярів судинного клубочка і беруть участь у формуванні фільтраційного бар'єру.

Перший етап - фільтрація - відбувається в ниркових тільцях нефрону, які й виконують функцію фільтра.

Через ворота в нирку входить ниркова артерія, що розгалужується на велику кількість дрібних артерій у вигляді гілочок. Приносна артерія заходить у капсулу й утворює там клубочок капілярів. Вона більша за діаметром, ніж виносна, і тому тиск крові в капілярах клубочка досить високий (70-80 мм рт. ст.). Завдяки такому високому тискові плазма крові разом із розчиненими в ній неорганічними та органічними речовинами витискається крізь тонку стінку капіляра в порожнину капсули. При цьому профільтровуються всі компоненти плазми крові, за винятком білків. У результаті фільтрації в порожнині капсули нефрону утворюється рідина, яку називають первинною сечею.

87. Структура та функціональне значення проксимального відділу нефрона.

Проксимальний каналець вистелений одношаровим призматичним облямованим епітелієм.

Основною функцією проксимального канальця є реабсорбція води, іонів Na+, C1', К+, Са2+ (60% від загального об'єму речовин, які реабсорбуються). Це єдиний канадець, де здійснюється реабсорбція глюкози та амінокислот. Крім того, проксимальний каналець бере участь у підтриманні кислотно-лужної рівноваги за рахунок секреції протонів Н+ і реабсорбції НСО3".

88. Структура та функціональне значення дистального відділу нефрона.

У дистальному канальці розрізняють дистальний прямий відділ (входить до складу петлі Генле, має кубічні клітини в стінці) і дистальний звивистий відділ, що вистелений низькими призматичними клітинами і розташований у кірковій речовині нирки. Для всіх дистальних канальців характерна практично гладка апікальна поверхня клітин і базальна посмугованість — глибокі складки базолатеральної плазмолеми з розташованими між ними численними мітохондріями. Особливої уваги заслуговує дистальний звивистий каналець у зв'язку зі здатністю до секреції іонів калію. Процес секреції в епітеліоцитах регулюється гормоном клубочкової зони кори надниркових залоз — альдостероном. Під впливом альдостерону у клітинах дистального звивистого канальця підвищується реабсорбція натрію та секреція калію, що є одним з механізм регуляції рівня калію у плазмі крові.

89. Перерахуйте органи, що належать до сечовивідних шляхів та назвіть їх оболонки.

До сечовивідних шляхів належать сечоводи, сечовий міхур і сечівник.

Усі названі органи, крім сечівника мають подібну будову і складаються зі слизової оболонки з підслизовою основою, м'язової і зовнішньої оболонок. Товщина і кількість шарів цього різновиду епітеліальної тканини зростають у напрямку від ниркових чашечок до сечового міхура і зменшуються під час розтягення органів сечею.

90. Будова стінки сечового міхура ( оболонки та їх тканинний склад).

Стінка сечового міхура складається із внутрішньої слизової оболонки, підслизового шару, м’язової оболонки і адвентициальной (зовнішньої) оболонки — вона покриває верхню і частиною задню поверхню.

Зсередини сечовий міхур покритий слизовою оболонкою, яка зібрана в складки при порожньому сечовому міхурі. Складки розправляються, коли сечовий міхур наповнюється.

Підслизовий шар утворений пухкою сполучною тканиною з великою кількістю кровоносних і лімфатичних судин.

У м’язовій оболонці розрізняють три переплетених шари: зовнішній (поздовжні волокна), середній (циркулярні волокна) і внутрішній (поздовжні і поперечні волокна). Всі три шари переплітаються між собою в єдину м’яз, виганяти сечу. Найбільш розвинений середній шар в області отвору уретри утворює кругову м’яз (сфінктер шийки сечового міхура). Виражені циркулярні м’язові волокна знаходяться також в області отворів сечоводів.

Зверху м’язової оболонки перебуває адвентіціальная оболонка — шар волокнистої сполучної тканини, який без різкої межі переходить в околопузирной клітковини, а в області верхньої і частиною задньої поверхні — в подсерозний шар сполучної тканини (ці ж поверхні покриті серозною оболонкою — очеревиною).

Стінка сечового міхура має відмінне кровопостачання та іннервацію.

91.Структурна організація сім’яника. Оболонки та морфо-функціональна одиниця яєчка.
Яєчко (сім'яник, testіs) — розміщений у калитці (мошонці) парний орган. Має овальну форму. Маса його в статевозрілого чоловіка складає 18–25 г,розміри 4х3х2,5 см. У яєчку утворюються сперматозоїди, продукуються чоловічі статеві гормони, а також починаються сім'явиносні шляхи, переміщуючись по яких сперматозоїди закінчують процес свого формування. Зовні яєчко оточене вкритою мезотелієм сполучнотканинною капсулою — білковою оболонкою. На задньому краю сім'яника білкова оболонка потовщується і формує середостіння яєчка.

Від білкової оболонки всередину органа вростають сполучнотканинні перегородки, які ділять його паренхіму на часточки (рис. 3.94). Часточка є структурною і функціональною одиницею яєчка, в кожному яєчку нараховується 250–300 часточок.

Кожна часточка містить від однієї до чотирьох тісно укладених покручених трубок, що мають назву звивистих сім'яних канальців.

92.Опишіть будову звивистого сім’яного канальця (шари стінки та особливості епітелію).

Кожна часточка містить від однієї до чотирьох тісно укладених покручених трубок, що мають назву звивистих сім'яних канальців. Довжина звивистого сім'яного канальця від 30 до 70 см, діаметр – 150...250 мкм. Один кінець звивистого сім'яного канальця закінчується сліпо або анастомозує з сусіднім звивистим канальцем, а другий, вирівнюючись у напрямку середостіння сім'яника, переходить у пpямий сім'яний каналець. Останніх у кожному сім'янику налічується від 300 до 450. У товщі середостіння прямі сім'яні канальці, зливаючись, формують сітку яєчка. З останньої виходить 10–15 виносних канальців, які впадають у протокупридатка яєчка. Стінка звивистого сім'яного канальця побудована з трьох шарів: базального, міоїдного і волокнистого. Базальний шар утворений сіткою колагенових волокон, відокремлених від внутрішнього вмісту канальця базальною мембраною. Міоїдний шар складається зі скоротливих, так званих міоїдних клітин, які своїми періодичними скороченнями сприяють виведенню сперматозоїдів зі звивистих сім'яних канальців. Волокнистий шар ближче до міоїдного складається з базальної мембрани і сплетення колагенових волокон; зовнішня частина волокнистого шару утворена скупченнями клітин фібробластичного ряду.
Внутрішній вміст звивистого сім'яного канальця складають дві популяції клітин — підтримуючі клітини (сустентоцити або клітини Сертолі) і сперматогенні клітини різного ступеня зрілості.

93.Структурні компоненти та значення гематотестикулярного бар’єра.

Сполучна тканина навколо звивистих сім'яних канальців пронизана густою сіткою лімфо- та гемокапілярів, які забезпечують сперматогенні клітини поживними речовинами. Сукупність перелічених структурних елементів стінки звивистого сім'яного канальця, ендотеліоцитів та парабазального шару стінки гемокапіляра формує гематотестикулярний бар'єр. Останній забезпечує вибіркову проникливість тих чи інших хімічних сполук всередину звивистого сім'яного канальця.

94. Клітинні популяції звивистого сім’яного канальця, їх функціональне значення.

Внутрішній вміст звивистого сім'яного канальця складають дві популяції клітин — підтримуючі клітини (сустентоцити або клітини Сертолі) і сперматогенні клітини різного ступеня зрілості. Сустентоцити мають неправильну конічну форму, своєю основою лежать на базальній мембрані. Оболонка ядер сустентоцитів утворює численні інвагінації. У цитоплазмі цих клітин містяться добре розвинуті гладка ендоплазматична сітка та елементи комплексу Гольджі, включення кристалоїдів, вуглеводів, ліпідів. У заглибинах на бічних поверхнях сустентоцитів втоплені дозріваючі сперматогенні клітини. Між сусідніми клітинами Сертолі утворюються зони щільних замикальних контактів, які є основним елементом гематотестикулярного бар’єру і поділяють вміст звивистих сім’яних канальців на два поверхи: зовнішній – базальний і внутрішній – адлюменальний.
Клітини Сертолі утворюють мікросередовище для статевих клітин, що дозрівають, ізолюють їх від токсинів та аутоімунних реакцій. Сустентоцити можуть фагоцитувати неповноцінні статеві клітини та їх фрагменти, що утворюються в процесі сперміогенезу, а також продукують біологічно активні речовини (андрогензв'язувальний білок, інгібін, трансферин, інсуліноподібний фактор росту, стимулятор проліферації сперматогоній), які регулюють процеси сперматогенезу.

95. Опишіть структурну організацію та вкажіть значення передміхурової залози.

Передміхурова залоза (простата, prostata) — м'язово-залозистий орган, масою близько 20 г, який у вигляді муфти охоплює сім'явиносні шляхи на рівні сім’явипорскувальної протоки і проксимальної частини сечівника. За формою простата нагадує каштан, розміри органа складають 4х3х2 см. Значення простати пов'язане з її ендокринними та екзокринними функціями. Як ендокринний орган простата виділяє у кров групу біологічно активних речовин – простагландинів– різної фізіологічної дії. Останні впливають на вироблення чоловічих статевих гормонів і процеси сперматогенезу, стимулюють ріст нервів, скорочення гладких міоцитів тощо. Як зовнішньосекреторний орган передміхурова залоза продукує слизовий секрет, який розріджує сперму і підвищує рухливість сперматозоїдів. Скорочення м'язових елементів передміхурової залози сприяє сім'явиверженню.

Передміхурова залоза оточена сполучнотканинною капсулою. Паренхіму органа складають окремі слизові альвеолярні залозки, вивідні протоки яких впадають у простатичну частину сечівника. Перша група залозок розміщена у вигляді кільця в слизовій оболонці сечівника, друга – у сполучній тканині навколо сечівника, третя формує власне паренхіму передміхурової залози.

96.Опишіть компоненти паренхіми кіркової речовини яєчника.

У яєчнику розрізняють кіркову та мозкову речовину. Кіркова речовина оточує мозкову у вигляді підкови, її немає в ділянці воріт яєчника. Кіркова речовина складається із строми та паренхіми.

Паренхіма складається з примордіальних, первинних, вторинних (пухирчастих), а також зрілих фолікулів (третинних фолікулів, або граафових пухирців), жовтих і білуватих тіл, атлетичних фолікулів, атретичних тіл.
Примордіальний фолікул складається з овоцита І порядку (діаметр 15—25 мкм), який є в стадії диплотени профази мейозу, оточеного одним шаром плоских фолікулярних клітин, діаметром до 9 мкм. Ці фолікули мають діаметр близько 50 мкм, кулясту форму; розташовані у зовнішніх шарах кіркової речовини. Утворення їх починається з третього місяця ембріонального розвитку людини.

Первинні фолікули мають більші розміри, ніж примордіальні, фолікулярний епітелій стає кубічним, розташовується одним або кількома шарами. Диференціація примордіальних фолікулів у первинні відбувається після 19–20 тижня ембріогенезу. При цьому овоцит переходить у стадію диктіотени – своєрідну стадію спокою, блокади мейозу після завершення його профази.

Вторинні фолікули (пухирчасті, антральні) мають багатошаровий фолікулярний епітелій і містять порожнину — фолікулярну печеру (антрум),заповнену рідиною, яку продукують фолікулярні клітини (див. рис.). Фолікулярна рідина містить жіночі статеві гормони — естрогени. Такі фолікули починають утворюватися під час статевого дозрівання.

Зрілий фолікул яєчника — це фолікул, готовий до овуляції. Процес перетворення первинних фолікулів у вторинні і зрілі називають процесом росту фолікулів. Ріст відбувається під дією гонадотропних гормонів гіпофіза — фолітропіну та невеликої кількості лютропіну, але початкові стадії росту фолікулів не залежать від гонадотропінів. Ростуть одночасно кілька фолікулів, але в нормі у яєчнику приматів та людини багато великих фолікулів із порожниною гинуть ще до овуляції. З 20 великих фолікулів з порожниною лише два розвиваються у зрілі фолікули (Граафові пухирці) і один з них, досягнувши діаметра 1 см, звичайно дегенерує, а один здійснює овуляцію.
Стадія розквіту жовтого тіла, якщо не настає вагітність, продовжується 12–14 діб; таке жовте тіло досягає розмірів 1,5–2 см і називається циклічним, або менструальним, жовтим тілом. У тому випадку, коли жінка вагітніє, стадія розквіту жовтого тіла продовжується 11 – 12 тижнів, жовте тіло досягає 5 см у діаметрі іназивається жовтим тілом вагітності. Остання стадія при утворенні жовтого тіла має назву стадії зворотного розвитку. У цій стадії клітини жовтого тіла гинуть, а сполучна тканина центрального рубця розростається. Так виникає білувате тіло, яке лишається в яєчнику протягом п'яти років, а потім розсмоктується.

Атретичні фолікули й атретичні тіла виникають внаслідок того, що не всі фолікули, які почали ріст, досягають стадії зрілого фолікула. Частина з них редукується, проходить зворотний розвиток – атрезію.

97.Перерахуйте фази оваріального циклу та вкажіть морфологічні особливості структурної перебудови яєчника.
Період розмноження триває в яєчнику плода людини з другого по п'ятий місяці ембріонального розвитку і полягає в розмноженні мітотичним шляхом клітиновогоній.

Овогонії утворюються з первинних статевих клітин гоноцитів, які мають екстрагонадне походження, мігрують у зачаток гонади, взаємодіють з клітинами фолікулярного епітелію і перетворюються в овогонії. Паралельно з розмноженням відбувається масова дегенерація (відмирання) овогоній, тому їхня кількість до народження значно зменшується. Після останнього мітотичного поділу овогонії перетворюються у прелептотенні овоцити, що свідчить про початок наступної фази овогенезу – стадії росту.

Період росту в овогенезі людини починається з третього місяця ембріонального розвитку і полягає в утворенні овоцитів І, в ядрі яких відбувається складна перебудова, що є підготовкою до зменшення кількості хромосом. У цей час збільшуються розміри самого овоцита, він оточується фолікулярними клітинами, утворюються фолікули. Овоцити І вступають у профазу мейозу і так само, як це відбувається в сперматоцитах І, проходять стадії лептотени, зиготени(другий-сьомий місяць ембріогенезу), пахітени і диплотени (шостий-дев'ятий місяць). Але, на відміну від чоловічого мейозу, в овогенезі вслід за профазою не настає метафаза, а мейоз блокується, переривається і овоцити надовго переходять у диктіотену – своєрідну фазу, властиву лише овогенезу. У диктіотені хромосоми овоцита І деспіралізуються і стають невидимими до закінчення періоду росту.

Прозора зона забарвлюється оксифільно, її добре видно під світловим мікроскопом. Вона утворена складним комплексом глікопротеїнів. Мікроворсинки фолікулярних клітин проходять крізь неї і утворюють щілинні контакти з плазмолемою овоцита. Назовні від прозорої зони розташовані фолікулярні клітини променистоговінця, які без різкої межі переходять у клітини яйценосного горбка, побудованого з фолікулярних клітин та основної речовини, що містить гіалуронову кислоту, глікопротеїнові комплекси.

Стадія дозрівання овогенезу починається, коли овоцити поновлюють мейоз, починаючи з метафази першого поділу дозрівання. Після першого поділу утворюються дві різні клітини: одна велика – овоцит II, в якій лишається майже вся цитоплазма, і друга маленька – перше полярне тільце (полоцит 1). Кожна з цих клітин отримує по 23 діади з хромосомного набору овоцита І. Другий поділ дозрівання овогенезу починається відразу за першим, але він блокується на стадії метафази і продовжується лише після пенетрації сперматозоїда через плазмолему вторинного овоцита.

У результаті другого поділу мейозу знов утворюються маленька клітина – друге полярне тільце (полоцит II), і велика – зріла яйцеклітина; обидві отримують по 23 монади. Полярні, або редукційні, тільця містять близько 1% цитоплазми яйцеклітини. На стадії метафази другого поділу дозрівання овоцитвивільняється з яєчника внаслідок овуляції і дозрівання завершується в маткових трубах, після запліднення.

Жіночі статеві гормони. До жіночих статевих гормонів відносяться естрогени і прогестини. Естрогени синтезуються фолікулярними клітинами, клітинами жовтого тіла і плаценти. · Естрадіол (17b-естрадіол, Е2) утворюється з тестостерону шляхом його ароматизації, володіє вираженоюестрогенною активністю. Ароматаза, звана також естроген синтетаза, каталізує утворення Е2 з тестостерону. Синтез ферменту індукує фоллітропін.· Естрон (Е1) утворюється шляхом ароматизації андростендіону, має невелику естрогенну активність, виділяється з сечею вагітних, виявлений в фолікулярній рідині ростучих фолікулів яєчника, в плаценті. 17b-гідроксістероїд дегідрогеназа каталізує утворення 17b-естрадіолу з естрону.· Естріол(Е3) утворюється з естрону і естрадіолу в печінці, екскретується з сечею вагітних, в значній кількості присутній в плаценті.

98.Опишіть структурну організацію матки (оболонки та їх тканинний склад).

Матка (uterus) — орган сплющеної грушоподібної форми, що призначений для виношування плода. Розміщена матка в геометричному центрі малого тазу, між сечовим міхуром і прямою кишкою. У невагітному стані маса її 70–100 г, розміри – 8х5х4 см. Стінка складається з трьох оболонок: ендометрію (слизова оболонка), міометрію (м'язова оболонка) та периметрію (серозна оболонка).

Ендометрій у віці до 10 років має товщину близько 0,15 мм, у статевозрілої жінки – до 2-3 мм. Ендометрій не утворює складок, просвіт матки має вигляд щілини. Складається ендометрій з двох пластинок: епітеліальної та власної. Епітеліальна пластинка утворює трубкоподібні вростання у власну пластинку, формуючи так звані маткові залози або крипти (рис. 6). Епітелій тут одношаровий, високий, призматичний (висота клітин 20-30 мкм); складається він з війчастих і секреторних клітин. Власна пластинка слизової оболонки утворена пухкою сполучною тканиною, містить багато клітинних елементів, серед них децидуальні клітини, які утворюються у секреторній фазі менструального циклу.

Міометрій у дівчинки містить мало м'язових клітин, починає формуватися з 10 років. У статевозрілому організмі він добре розвинений, утворений гладкимиміоцитами, що мають характерні відростки. Гладкі міоцити міометрію утворюють три шари: підслизовий з косо- поздовжнім напрямком міоцитів; судинний – з переважним циркулярним напрямком м'язових клітин; надсудинний – з косопоздовжнім розташуванням міоцитів.

Периметрій утворений пухкою сполучною тканиною, вкритою мезотелієм.

Слизова оболонка шийки матки має ряд особливостей. Подібно до піхви її поверхня вкрита багатошаровим плоским епітелієм. Канал шийки вистелений призматичним епітелієм, який секретує слиз. Слизова оболонка каналу утворює складки і два поздовжніх гребені. Крім того, тут є численні розгалужені залози, які теж продукують слиз. М'язова оболонка шийки матки утворена добре розвиненим циркулярним шаром гладких м'язових клітин, який формує так званий сфінктер матки.

99.Перерахуйте фази менструального циклу та вкажіть морфологічні особливості структурної перебудови ендометрію.
Циклічні зміни, що відбуваються у внутрішньому (функціональному) шарі ендометрію, проявом яких є щомісячні маткові кровотечі – менструації, отримали назву менструального циклу. Перебудова при цьому зачіпає не лише функціональний шар ендометрію, але й увесь організм жінки і залежить від циклічних змін у яєчнику, виділення ним естрогенів та прогестерону (оваріальний цикл). У зв'язку з цим місячний цикл в організмі жінки отримав назву оваріально-менструального. У ньому розрізняють кілька фаз. У фазі десквамації, або менструальній (перша – третя доба циклу) відбувається відторгнення функціонального шару ендометрію. Глибока частина ендометрію, що лишається після десквамації, має назву базального шару. Кровоносні судини ендометрію мають своєрідну будову: серед них розрізняють спіральні і прямі артерії. Перші кровопостачають функціональний шар ендометрію, другі – базальний.

Перед початком менструації у результаті спазму спіральних артерій зменшується приплив крові у поверхневий шар ендометрію (настає його ішемія) і спостерігаються некротичні зміни. Некротизована частина ендометрію відторгається, судини кровоточать. До кінця другої доби внутрішня поверхня матки стає суцільною раною. Втрата крові при менструації становить 50–200 мл. Менструальна кров не зсідається, у ній багато лімфоцитів. У цей час в організмі жінки мало статевих гормонів: жовте тіло попереднього циклу регресувало і не продукує прогестерону, а ріст фолікулів ще не почався і не забезпечує виділення естрогенів.

Фаза регенерації (третя-п'ята доба циклу) починається з ростом фолікулів і продукцією ними естрогенів. Останні забезпечують процес регенерації функціонального шару ендометрію. За рахунок епітелію дна залоз, які зберігаються після відпадання функціонального шару, відбувається оновлення епітеліальної пластинки слизової оболонки.

Фаза проліферації охоплює п'яту–одинадцяту добу циклу. Товщина ендометрію у цій фазі збільшується у два–три рази і досягає 2–3 мм. Клітини епітелію внаслідок посиленої проліферації часто нагромаджуються одна на одну. Секреторні клітини продукують невелику кількість водянистого слизу, серед них розсіяні невеликі групи війчастих клітин. Маткові залози вузькі й прямі. У стромі міститься невелика кількість аморфної речовини, рідко трапляються лейкоцити. Ця фаза, як і попередня, забезпечується дією естрогенів.

Фаза відносного спокою відповідає 11 – 15 добі циклу. У цей період ендометрій повністю відновлений, але ще не піддається дії прогестерону. Яєчник продовжує продукувати естрогени. У кінці цієї фази в яєчнику відбувається овуляція. Фази регенерації, проліферації та відносного спокою часто об'єднують під назвоюпостменструальної (або естрогенної, репаративної, проліферативної, фолікулярної) фази, під час якої в яєчнику утворюються естрогени, а гіпофіз продукує у великій кількості фолітропін.

Фаза секреції (або пременструальна, лютеїнова, прогестинова фаза) охоплює 15 – 28 добу циклу. Ендометрій потовщується у два рази порівняно з попередньою фазою, але не за рахунок розмноження клітин, як у постменструальній фазі, а в результаті набряку, нагромадження секрету в залозах і збільшенню об'єму клітин строми. Маткові залози стають звивистими, посилено секретують, у їхніх клітинах з'являється значна кількість глікогену.

У стромі ендометрію утворюються так звані децидуальні клітини, які нагадують епітеліальні. Це великі світлі клітини, часто двоядерні, багаті на глікоген та ліпіди. У фазі секреції у функціональному шарі ендометрію розрізняють дві зони: поверхневу компактну, яка складається з децидуальних клітин, і глибоку губчасту(розширені залози надають цій зоні губчастого вигляду). Утворення поверхневої і глибокої зон характеризує процес підготовки ендометрію до сприйняття заплідненої яйцеклітини, тобто до імплантації. Фаза секреції зумовлена дією прогестерону. Останній продукує жовте тіло, що утворюється на місці постовуляторного фолікула під дією лютропіну гіпофіза. Продукцію прогестерону стимулює також пролактин. Прогестерон сприяє стабілізації набряклого ендометрію, не дає йому відшаровуватись. Якщо вагітність не настає і жовте тіло гине, зниження рівня прогестерону викликає відторгнення функціонального шару ендометрію і початок менструальної фази. При відсутності прогестерону розблоковується процес росту фолікулів яєчника, які починають продукувати естрогени. Останні стимулюють регенерацію і проліферацію функціонального шару ендометрію, тобто цикл повторюється.

Циклічність функціонування жіночої статевої системи зумовлена особливостями секреції лютропіну гіпофізом. У чоловічому організмі як фолітропін, так і лютропін секретуються одночасно і рівномірно, а у жінок виділення лютропіну відбувається періодично, коли гіпофіз викидає у кров підвищену його кількість, достатню для овуляції і розвитку жовтого тіла (так звана овуляторна квота лютропіну). Гіпоталамічна регуляція цієї функції аденогіпофіза здійснюється двома центрами. Один з них (нижчий) локалізований у туберальних ядрах медіобазального гіпоталамуса. Він активує передню частку гіпофіза до безперервної тонічної секреції обох гонадотропінів. У цьому випадку кількість продукованого лютропіну забезпечує лише секрецію естрогенів яєчниками і тестостерону сім'яниками. Другий (вищий, або овуляторний) центр локалізований у преоптичній ділянці медіабазального гіпоталамуса. Він модулює діяльність нижчого центра, у результаті чого останній активує гіпофіз до викидання у кров великої кількості (овуляторної квоти) лютропіну.

При відсутності впливу андрогену вищий центр зберігає здатність періодично збуджувати діяльність нижчого центру, що і властиво жіночій статі. У зародка чоловічої статі завдяки продукції чоловічого статевого гормону даний овуляторний центр маскулінізується. У людини овуляторний центр гіпоталамуса в кінці внутрішньоутробного періоду втрачає здатність модифікуватися за чоловічим типом.

100.Дайте характеристику молочної залози за будовою та типом виведення секрету. Назвіть та опишіть її морфо-функціональну одиницю.

Молочні залози (mammae) – складні альвеолярні розгалужені залози, які за своїм походженням є видозміненими в процесі еволюції потовими залозами шкіри.

У дорослої жінки кожна молочна залоза складається з 15 – 20 часточок, розділених прошарками сполучної тканини. До складу кожної часточки входить одна окрема залозка, оточена сполучною тканиною і жировою клітковиною (рис. 11). Кожна залозка включає систему розгалужених вивідних проток: кінцеву протоку, що відкривається на верхівці соска грудей; в неї впадають молочні синуси; останні збирають секрет з молочних проток, які, в свою чергу, розгалужуються на альвеолярні молочні ходи. Переважна більшість проток вистелена двошаровим (в окремих ділянках – багатошаровим) епітелієм, який оточують міоепітеліальні клітини.Молочні ходи до періоду лактації (молоковіддачі) закінчуються сліпо, а з настанням вагітності і лактації дають початок численним альвеолам.

Альвеоли молочної залози побудовані з клітин кубічної форми – лактоцитів, що секретують за апокриновим типом .